Про важливі людські цінності

Казки про важливі людські цінності

• 

  Вірні подруги

  5,0

  ---

  26

  Жили собі двоє бджілок. У вулику, звісно, бджіл було набагато більше, ніж дві, однак ці — Белла і Вейга, були подругами й завжди літали збирати мед і солодкий пилок разом. І ліжечка їхні в будиночку-вулику стояли поряд. Якось наші бджілки полетіли дуже далеко. За пошуками меду та розмовами вони й не помітили, як подолали багато кілометрів. Тільки коли від втоми у подружок заболіли крила й обидві без сил впали на квітку соняшника, вони зрозуміли, що це межа. Бджілки трохи відпочили у квітці, а потім почали чистити крила і приводити себе до ладу. Раптом повіяло прохолодою. Комашки поглянули на небо. Насувалася буря. Темні хмари йшли суцільною стіною, виблискували громовиці. І вітер подув такий сильний, що подруги вхопилися за пелюстки соняшника, щоб їх не віднесло. — Гей, ви, — крикнула їм оса, яка пролітала повз. — Летімо до мене. Перечекаємо бурю. Белла і Вейга подивилися одна на одну, кивнули, взялися за лапки й полетіли слідом за осою. Вона привела їх до якогось маленького паперового гніздечка. — Це твій дім? — здивувалася бджілка Белла. — Менший, звісно, ніж ваш вулик, — посміхнулася оса. — Але ми помістимося і перечекаємо негоду. Залазьте, соком напою. Бджілки залетіли в паперовий будиночок. Він і справді був крихітний — тільки одна кімнатка й кухня. Їм було тісно, хоча тепло й світло. І виття вітру сюди не проникало. Бджілки сіли за столик, а оса витягла чашечки у вигляді квітів конвалії і налила в них виноградного соку.

  • #7-9 років
  • #9+ років
  • #Для хлопчика
  • #Для дівчинки
  • #пригоди
  • #про тварин
  • #про природу

  Читати
• 

  Заяче село

  5,0

  ---

  27

  На широкому зеленому узліссі біля густого березового гаю сховалося Заяче село. Жили в ньому тільки зайці — білі, сірі й навіть кольорові. У кожного зайчика був будиночок під колір його шубки, тому село було дуже яскравим і строкатим. Здавалося, що хтось розсипав різноколірні намистинки в траві, і вони перетворилися на хатинки. Жовті, червоні, салатові, золоті — яких тільки будиночків тут не було! Біля кожного будиночка був город. Зайці вирощували капусту, моркву, огірки та великі смачні помідори. Ранок у селі починався з поливу рослин. Усі жителі брали свої лійки і з поважним виглядом поливали, нахвалюючи свої овочі. Потім зайці збиралися на великій галявині посеред села, пили чай із морквяним тортом і хвалилися своїми городами. Овочі в Заячому селі росли дуже швидко і постійно родили. Один раз на місяць зайці проводили конкурс на найбільшу капусту. Той, хто виростив найбільший качан, здобував приз. На його честь влаштовувався святковий концерт із піснями та танцями, і все село захоплювалося майстерністю переможця.

  • #5-7 років
  • #7-9 років
  • #9+ років
  • #Для хлопчика
  • #Для дівчинки
  • #пригоди
  • #про тварин

  Читати
• 

  Несподівана казка

  5,0

  ---

  30

  Жила собі на світі дівчинка Вірочка, яка дуже любила говорити слова «ненавмисно» та «випадково». Річ у тім, що якось Вірочка зрозуміла, що її не карали, якщо вона ненавмисно когось штовхала або зачіпала. Наша маленька героїня вважала, що якщо вона скаже: «Вибач, я ненавмисно», то їй усе зійде з рук. Іноді Вірочка спеціально штовхала або обзивала когось. І якщо дорослі звертали на це увагу, то дівчинка лише говорила: «Вибачте, я ненавмисно». Дорослі вірили їй і не сварили. Але якось мама побачила, як Вірочка навмисне штовхнула свого молодшого брата Ігоря. –– Ти навіщо це зробила? –– суворо запитала її мама. –– Вибач, будь ласка, я випадково, –– відповіла дівчинка. –– Але я бачила, що ти це зробила навмисне. Адже ти не могла не помітити брата, коли бігла повз нього. –– Ну і що? –– А те, донечко, що зараз ти вчинила негарно і хочеш, щоб тебе за цей вчинок не сварили, тому кажеш мені, що зробила це випадково. Але я ж бачила, що це було не випадково. За свої слова і дії потрібно обов'язково відповідати.

  • #5-7 років
  • #Для хлопчика
  • #Для дівчинки
  • #виховання
  • #мораль та етика

  Слухати Читати
• 

  Вірний друг

  5,0

  ---

  133

  Жив собі у лісі зайчик Хвостик, у якого була справжня морквяна ракета. Щоразу, коли Хвостик хотів покататися на ній, він вилазив на чарівну гігантську моркву і тричі вигукував: «Лечу на ракеті до зірок і комети!». Багато звірят любили гратися з нашим зайчиком –– дуже вже їм подобалося разом із ним кататися на морквяній ракеті. А Хвостик ніколи нічого не шкодував для своїх друзів. Він не тільки дозволяв їм кататися на ній, а й завжди, коли було потрібно, приходив до звірят на виручку. –– Як добре, що ти в нас є! –– радів їжачок Колючка. –– Ти наш найкращий друг, –– усміхаючись, говорила білочка Малючка. –– Яка в тебе крута ракета! Дякую, що дозволяєш нам кататися на ній, –– дякувала мишка Малятко. Але якось морквяна ракета зламалася. Хвостик дуже засмутився і покликав своїх друзів на допомогу. –– Вибач, сьогодні я дуже зайнятий, –– сказав йому їжачок Колючка. –– Може, ти мені допоможеш завести ракету? –– звернувся зайчик до білочки. –– Якось іншим разом, Хвостику, а зараз я зайнята, –– відповіла Малючка. –– Крихітко, а на тебе я можу розраховувати? –– поцікавився Хвостик у мишки. –– Звичайно, можеш! Щойно полагодиш свою ракету, –– відповіла йому мишка. –– Давайте тоді без неї пограємо один з одним, –– запропонував зайчик. –– Дякую, але сьогодні ми не можемо, –– відповіли звірята. Тоді Хвостик остаточно засмутився і гірко заплакав.

  • #До 5 років
  • #Для хлопчика
  • #Для дівчинки
  • #виховання
  • #мораль та етика

  Слухати Читати