Терапевтичні казки

Морозиво тане

Жило собі на світі дуже гарне і смачне морозиво, яке хотіло завжди мати ідеальний вигляд. Воно так сильно боялося втратити форму і красу, що готове було місяцями не вилазити з холодильника, аби не розтанути. –– Якщо я розтану, то буду дуже некрасивим. І не зможу виконувати свою головну функцію –– охолоджувати людину в спекотний день, –– міркувало наше морозиво, коли його товариші один за одним опинялися в руках у продавця. Йому подобалося спостерігати, як покупці із захопленням дивилися на нього. Але щоразу, коли хтось хотів його купити, воно ховалося в найдальший кут холодильника, щоб не опинитися на сонці. –– А як же ти тоді збираєшся охолоджувати людей, якщо не йдеш до них? –– цікавилися друзі в нашого морозива. –– Я почекаю більш прохолодної пори року, щоб не встигнути розтанути, допоки мене з'їдять, –– відповідало їм морозиво. –– Ха, хто ж тебе їстиме восени чи взимку, –– сміялися друзі. Якось надворі було настільки спекотно, що морозиво розкуповували швидше, ніж зазвичай. І ось у холодильнику залишилося тільки наше морозиво, яке теж невдовзі купила мама з двома маленькими діточками. Наш герой так засмутився, опинившись на спеці, що мало не розплакався. А діти тим часом виривали морозиво одне в одного з рук, поки воно не почало танути та не забруднило маленьких непосид. Радості малюків не було меж.

• #5-7 років
• #7-9 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #страхи та тривоги
• #емоції
• #самооцінка

Морквяне літо

Жила собі глибоко-глибоко в землі маленька морквяна насінинка, яка дуже любила свою комфортну нірку. Їй було настільки добре і тепло під землею, що вона з жахом думала про прихід літа. –– Чому ти так боїшся літа? –– одного разу запитав у неї кріт. –– Тому що зараз мені дуже добре! А коли настане літо, потрібно буде прокидатися і тягнутися до світла. А я цього ой як не хочу, –– відповіла морквина. –– Але ж рости тобі все одно доведеться... –– Не доведеться, якщо не буде весни і літа. Адже тоді вся природа спатиме, зокрема і я. Це тобі, кроту, добре, ти можеш навіть улітку пірнути у свою нору і насолоджуватися спокоєм. –– У всьому потрібна міра. І я, як бачиш, не цілими днями сиджу у своїй норі. Я здобуваю собі їжу, наводжу лад, тебе ось розуму вчу. Без руху не буде й розвитку! А комфорт не дає тобі стимулу рости далі... Коли літо все-таки настало, насінинка стала морквинкою, але вирішила за будь-яку ціну залишитися під землею. Проте літні сонечко і дощик живили землю, а вона своєю чергою –– нашу морквину. У підсумку виросла наша героїня великою та міцною, але з –– під землі до останнього не показувалася. Щосили прагнула повернутися назад.

• #5-7 років
• #7-9 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #страхи та тривоги
• #зміни в житті

Ліс здоров'я

Жив собі на світі маленький їжачок, який часто хворів. Особливо, коли дні ставали холодними і надворі була негода. Наш герой майже не припиняв шморгати носом і кашляти. Та ще й маску доводилося носити, в якій було важко дихати, щоб інших не інфікувати. Як же їжачок хотів бути завжди здоровим. Адже застуда дуже заважала йому гратися з друзями, розважатися на прогулянці та радіти свіжому повітрю. –– Тобі потрібно зміцнювати імунітет, –– якось сказала їжачкові його подруга мишка. –– А що це таке? –– здивувався їжачок. –– Це те, що захищає наш організм від різних хвороб і шкідливих мікробів. –– Чудово! І як же мені зміцнити цей імунітет? –– Неподалік від твого будиночка є чарівний ліс здоров'я. Щодня лісові мешканці збираються там, щоб зробити спеціальну гімнастику, подихати свіжим повітрям і поспілкуватися з природою. Кажуть, що всі, хто щодня ходить до цього лісу оздоровлюватися, ніколи не хворіють на застуди та грип. –– Думаєш і мені допоможе? –– з надією вимовив їжачок.

• #До 5 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #здоров'я і хвороби

Віслючок Сором'язливий

Жив собі на світі сором'язливий віслючок, якого всі так і називали ― Сором'язливий. Він був таким сором'язливим, що коли опинявся за межами дому, часом не міг вимовити навіть слова. А все тому, що почувався незатишно в оточенні інших. Друзів у Сором'язливого майже не було, багато звірів сміялися з нього. а хтось навіть дражнив. Усе це, звісно, дуже не подобалося віслючку. Але він продовжував мовчати і миритися зі своєю сором'язливістю... Якось віслючок йшов, сумував і спіткнувся об чарівний камінчик. –– Ти чому ноги не піднімаєш, коли йдеш? –– поцікавився Камінь. –– Задумався, –– відповів той, опустивши голову. –– І що ж тебе так засмучує, що навіть голову підняти не можеш? –– Усі сміються з мене, а мені некомфортно в товаристві інших. Тільки вдома почуваюся затишно, –– сумно повідав Сором'язливий. –– Може, тому, що ти сором'язливий? –– уточнив Камінчик. –– Напевно... –– Сором'язливий –– це той, хто відчуває сором, –– почав міркувати Камінчик. –– Отже, для того, щоб тобі позбутися сором'язливості, потрібно перестати почуватися засоромленим. –– А як це можливо зробити? –– поцікавився Сором'язливий.

• #5-7 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #емоції
• #соціалізація та поведінка

Мурчикова мрія

Як шкода, що я не можу написати листа Дідові Морозу... Та що вже й казати: я взагалі не вмію писати. І навіть малювати олівцями та фломастерами. Не дивуйся, друже, я не людина, а всього лише маленьке кошеня. І мені дуже хочеться додому. Але так вийшло, що я нічий. О так, лапами по снігу я все-таки малювати вмію. Дивись, яке вийшло коло! Ну так, ти маєш рацію, це більше схоже на овал. Або на пляму. Бр-р-р... Як же холодно! Минулого разу я ховався від снігу в картонному будиночку, який діти приносили у двір. А зараз він розмок і розвалився. Тепер і сховатися ніде. І ночувати ніде. Аби не це віконце на другому поверсі, в якому так яскраво і тепло горить світло, я б, напевно, давно взявся кригою. Не розумію, чому я так люблю на нього дивитися, але, коли я це роблю, мені стає тепліше. Білява дівчинка років десяти щовечора сидить біля вікна і читає книжку. А поруч із нею настільна лампа лиє м'яке світло на сторінки. Давненько я не бачив, щоб хтось із дітей так захоплено читав паперові книжки.

• #5-7 років
• #7-9 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #страхи та тривоги
• #взаємини в сім'ї
• #зміни в житті

Теплий художник

Жило собі на світі маленьке чорне Вугленятко, яке дуже любило малювати. Весь свій вільний час воно малювало. Та тільки от біда ― малюнки Вугленятка часто здавалися незрозумілими його оточенню. І до того ж всі вони були одним кольором ― чорним. ― Які в тебе негарні малюнки! ― якось сказав йому Дим. ― Негарні? Ну ось, а я й не знав, ― засмутилось Вугленятко. ― Як шкода, але ж я так люблю малювати... ― Ну от більше не малюй, не треба нікого лякати своїми малюнками, ― продовжив дражнити його Дим. Вугленятко заплакало, а Дим зник. Тепер нашого героя навіть улюблене заняття не тішило. ― Гей, не плач, ― раптом заговорив із ним Камін. ― Як же мені не плакати, якщо я так люблю малювати, а сьогодні раптом дізнався, що в мене це погано виходить, ― відповіло Вугленятко. ― Це хто тобі таке сказав, Дим? ― Так. ― А чому ти оцінюєш своє малювання думкою одного лише Диму? ― Просто інші мені взагалі ніколи нічого не говорили про мої малюнки.

• #5-7 років
• #7-9 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #страхи та тривоги
• #емоції
• #самооцінка

Без подарунка

― Завтра Новий рік! ― радісно вигукнув один з ельфів. ― Ура! Дід Мороз принесе нам подарунки! ― підтримав його інший ельф. Усі ельфи з нетерпінням чекали Нового року, бо це було єдине свято, коли вони отримували подарунки. І тільки найшкодливіший з ельфів на ім'я Люк не поділяв святкового настрою своїх друзів: ― А раптом Дід Мороз про нас забуде і не принесе нам жодних подарунків? ― Навіщо ти нас засмучуєш такими словами? ― відповідали йому ельфи. ― Адже Дід Мороз завжди і про всіх пам'ятає. Вранці першого січня Люк прокинувся раніше за всіх і підбіг до ялинки, щоб забрати свій подарунок. Але, на свій подив, не знайшов заповітної коробочки, призначеної саме йому. Для всіх ельфів подарунки лежали, а для нього не було! Тоді Люк вирішив привласнити собі чужий подарунок, замінивши на ньому іменну табличку. Коли інші ельфи прокинулися, то зрозуміли, що одному з них, Карлу, не вистачило подарунка. Карл плакав, а інші ельфи теж не могли радіти, бо бачили, як погано їхньому другу.

• #7-9 років
• #9+ років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #соціалізація та поведінка
• #емоції
• #взаємини в сім'ї

Бичок і мишка

В одному далекому селі жив собі сліпий старий. Він не мав нікого, крім маленького білого бичка, якого тримав у сараї. Щоб хоч якось розважитись і забути про свою самоту, старий напередодні Нового року поставив у сараї ялинку. ― Ну ось, тепер і в нас із тобою свято буде, ― сказав задоволений старий своєму бичкові й пішов до хати іграшки шукати. Тим часом у двері сараю хтось постукав. ― Хто там? ― запитав бичок. ― Це я, мишка, прикраси на ялинку принесла. Відчиняй, разом прикрашати будемо, ― відповіла мишка. Відчинив бичок двері, а на порозі – нікого. ― Примарилося чи що, ― подумав бичок. Тільки-но він вийшов за двері, щоб перевірити свої здогадки, як двері до сараю одразу ж зачинилися. Хитра мишка непомітно прошмигнула до сараю, щоб посісти місце

• #5-7 років
• #7-9 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #емоції
• #соціалізація та поведінка

Чарівна стрічка

В одній дуже бідній сім'ї жила собі маленька дівчинка. Іграшок у неї майже не було, а те, що було, ― мотлох, який пора було викидати. Новий рік наближався, а батьки дівчинки не мали грошей навіть на придбання ялинкових прикрас. Настав переддень новорічного свята. Тато пішов на вулицю пошукати, чи не знайдеться десь нікому не потрібна ялинка. Побачив маленьку й непоказну, яку ніхто так і не купив, і приніс її додому. Дівчинка дуже зраділа. ― А зробімо з твоїх старих бантів прикраси для ялинки, буде дуже гарно, ― запропонувала мама. Дівчинка охоче погодилася, і вони взялися до роботи. Ялинка стала неймовірно гарною, коли на кожній пухнастій гілочці з’явився яскравий бантик. ― Дуже красиво! ― захоплено заплескала в долоньки дівчинка. ― Шкода тільки, що гірлянди із різнокольоровими вогниками в нас немає. ― Ну нічого, ялинка і так дуже красива, ― заспокоювала мама доньку.

• #5-7 років
• #7-9 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #емоції
• #взаємини в сім'ї

Про конячку

Жила собі на світі чудова маленька конячка, яка завжди і в усьому погоджувалася з усіма. Не тому, що в неї не було своєї думки, а тому, що дуже вже хотіла всім подобатися. Вона дуже боялася критики і осуду з боку оточення, тому тримала свою думку при собі і ні з ким ніколи не сперечалася. Але над нею лише сміялися, бо вважали, що раз вона в усьому погоджувалася з усіма, значить, своєї думки у неї не було. Якось наша героїня захотіла спати, а друзі в цей момент покликали її гуляти. Спочатку вона за звичкою погодилася з ними, а потім зрозуміла, що сил на прогулянку в неї не було, тому вперше в житті заперечила своїм товаришам. –– Ні, мабуть, сьогодні я не піду з вами. –– Як же так! Ти що, нам відмовляєш? –– здивувалися друзі. –– Не відмовляю. Але не сьогодні, –– боязко відповіла конячка. –– Ну раз не відмовляєш, підемо гуляти, –– наполягали друзі. –– Я спати хочу!

• #До 5 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #соціалізація та поведінка
• #самооцінка