Терапевтичні казки

Мурчикова мрія

Як шкода, що я не можу написати листа Дідові Морозу... Та що вже й казати: я взагалі не вмію писати. І навіть малювати олівцями та фломастерами. Не дивуйся, друже, я не людина, а всього лише маленьке кошеня. І мені дуже хочеться додому. Але так вийшло, що я нічий. О так, лапами по снігу я все-таки малювати вмію. Дивись, яке вийшло коло! Ну так, ти маєш рацію, це більше схоже на овал. Або на пляму. Бр-р-р... Як же холодно! Минулого разу я ховався від снігу в картонному будиночку, який діти приносили у двір. А зараз він розмок і розвалився. Тепер і сховатися ніде. І ночувати ніде. Аби не це віконце на другому поверсі, в якому так яскраво і тепло горить світло, я б, напевно, давно взявся кригою. Не розумію, чому я так люблю на нього дивитися, але, коли я це роблю, мені стає тепліше. Білява дівчинка років десяти щовечора сидить біля вікна і читає книжку. А поруч із нею настільна лампа лиє м'яке світло на сторінки. Давненько я не бачив, щоб хтось із дітей так захоплено читав паперові книжки.

• #5-7 років
• #7-9 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #страхи та тривоги
• #взаємини в сім'ї
• #зміни в житті

Теплий художник

Жило собі на світі маленьке чорне Вугленятко, яке дуже любило малювати. Весь свій вільний час воно малювало. Та тільки от біда ― малюнки Вугленятка часто здавалися незрозумілими його оточенню. І до того ж всі вони були одним кольором ― чорним. ― Які в тебе негарні малюнки! ― якось сказав йому Дим. ― Негарні? Ну ось, а я й не знав, ― засмутилось Вугленятко. ― Як шкода, але ж я так люблю малювати... ― Ну от більше не малюй, не треба нікого лякати своїми малюнками, ― продовжив дражнити його Дим. Вугленятко заплакало, а Дим зник. Тепер нашого героя навіть улюблене заняття не тішило. ― Гей, не плач, ― раптом заговорив із ним Камін. ― Як же мені не плакати, якщо я так люблю малювати, а сьогодні раптом дізнався, що в мене це погано виходить, ― відповіло Вугленятко. ― Це хто тобі таке сказав, Дим? ― Так. ― А чому ти оцінюєш своє малювання думкою одного лише Диму? ― Просто інші мені взагалі ніколи нічого не говорили про мої малюнки.

• #5-7 років
• #7-9 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #страхи та тривоги
• #емоції
• #самооцінка

Без подарунка

― Завтра Новий рік! ― радісно вигукнув один з ельфів. ― Ура! Дід Мороз принесе нам подарунки! ― підтримав його інший ельф. Усі ельфи з нетерпінням чекали Нового року, бо це було єдине свято, коли вони отримували подарунки. І тільки найшкодливіший з ельфів на ім'я Люк не поділяв святкового настрою своїх друзів: ― А раптом Дід Мороз про нас забуде і не принесе нам жодних подарунків? ― Навіщо ти нас засмучуєш такими словами? ― відповідали йому ельфи. ― Адже Дід Мороз завжди і про всіх пам'ятає. Вранці першого січня Люк прокинувся раніше за всіх і підбіг до ялинки, щоб забрати свій подарунок. Але, на свій подив, не знайшов заповітної коробочки, призначеної саме йому. Для всіх ельфів подарунки лежали, а для нього не було! Тоді Люк вирішив привласнити собі чужий подарунок, замінивши на ньому іменну табличку. Коли інші ельфи прокинулися, то зрозуміли, що одному з них, Карлу, не вистачило подарунка. Карл плакав, а інші ельфи теж не могли радіти, бо бачили, як погано їхньому другу.

• #7-9 років
• #9+ років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #соціалізація та поведінка
• #емоції
• #взаємини в сім'ї

Бичок і мишка

В одному далекому селі жив собі сліпий старий. Він не мав нікого, крім маленького білого бичка, якого тримав у сараї. Щоб хоч якось розважитись і забути про свою самоту, старий напередодні Нового року поставив у сараї ялинку. ― Ну ось, тепер і в нас із тобою свято буде, ― сказав задоволений старий своєму бичкові й пішов до хати іграшки шукати. Тим часом у двері сараю хтось постукав. ― Хто там? ― запитав бичок. ― Це я, мишка, прикраси на ялинку принесла. Відчиняй, разом прикрашати будемо, ― відповіла мишка. Відчинив бичок двері, а на порозі – нікого. ― Примарилося чи що, ― подумав бичок. Тільки-но він вийшов за двері, щоб перевірити свої здогадки, як двері до сараю одразу ж зачинилися. Хитра мишка непомітно прошмигнула до сараю, щоб посісти місце

• #5-7 років
• #7-9 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #емоції
• #соціалізація та поведінка

Чарівна стрічка

В одній дуже бідній сім'ї жила собі маленька дівчинка. Іграшок у неї майже не було, а те, що було, ― мотлох, який пора було викидати. Новий рік наближався, а батьки дівчинки не мали грошей навіть на придбання ялинкових прикрас. Настав переддень новорічного свята. Тато пішов на вулицю пошукати, чи не знайдеться десь нікому не потрібна ялинка. Побачив маленьку й непоказну, яку ніхто так і не купив, і приніс її додому. Дівчинка дуже зраділа. ― А зробімо з твоїх старих бантів прикраси для ялинки, буде дуже гарно, ― запропонувала мама. Дівчинка охоче погодилася, і вони взялися до роботи. Ялинка стала неймовірно гарною, коли на кожній пухнастій гілочці з’явився яскравий бантик. ― Дуже красиво! ― захоплено заплескала в долоньки дівчинка. ― Шкода тільки, що гірлянди із різнокольоровими вогниками в нас немає. ― Ну нічого, ялинка і так дуже красива, ― заспокоювала мама доньку.

• #5-7 років
• #7-9 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #емоції
• #взаємини в сім'ї

Про конячку

Жила собі на світі чудова маленька конячка, яка завжди і в усьому погоджувалася з усіма. Не тому, що в неї не було своєї думки, а тому, що дуже вже хотіла всім подобатися. Вона дуже боялася критики і осуду з боку оточення, тому тримала свою думку при собі і ні з ким ніколи не сперечалася. Але над нею лише сміялися, бо вважали, що раз вона в усьому погоджувалася з усіма, значить, своєї думки у неї не було. Якось наша героїня захотіла спати, а друзі в цей момент покликали її гуляти. Спочатку вона за звичкою погодилася з ними, а потім зрозуміла, що сил на прогулянку в неї не було, тому вперше в житті заперечила своїм товаришам. –– Ні, мабуть, сьогодні я не піду з вами. –– Як же так! Ти що, нам відмовляєш? –– здивувалися друзі. –– Не відмовляю. Але не сьогодні, –– боязко відповіла конячка. –– Ну раз не відмовляєш, підемо гуляти, –– наполягали друзі. –– Я спати хочу!

• #До 5 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #соціалізація та поведінка
• #самооцінка

Свято для всіх

Щороку у різдвяну ніч усі ангели готувалися спуститися на землю, щоб привітати людей, про яких піклувалися. І лише одне янголятко сумувало цієї ночі, бо йому нікого було вітати. У Різдво воно почувалося зайвим і надзвичайно самотнім. Маленькому янголятку так хотілося зійти на землю, щоб подивитися, як люди святкують Різдво, ласують солодощами, розважаються. Але йому здавалося, що виходити до людей має право лише той, хто дарує їм світле свято. Та однієї зоряної різдвяної ночі самотнє янголятко все ж таки приєдналося до ангелів і побачило нарешті землю на власні очі. Як же воно було вражене пишнотою міст, іскристими гірляндами і радісним настроєм людей навколо! Серед загальних веселощів маленьке ангелятко раптом почуло чиєсь схлипування.

• #5-7 років
• #7-9 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #емоції
• #соціалізація та поведінка
• #самооцінка

Равлик-скороход

Пізно ввечері у своєму будиночку з листя равлик Мані сидів і сумував уголос: –– Ну ось, знову я не встиг погратися з друзями й обійти всю галявину. Але ж так хотілося послухати, як пахнуть ті блакитні квіточки, до яких я все ніяк не доберуся! Начебто весь день щось роблю, а все одно нічого не встигаю... Почув їжачок Фурчик нарікання равлика і визирнув зі своєї нірки. –– Гей, ти чого там голосиш? Зараз мені всіх мишей розлякаєш! –– суворо сказав Фурчик. –– Тобі б усе про їжу думати, –– буркнув у відповідь Мані. –– Фурчику, коли ж ти почнеш про високе мріяти? –– Знаєш, Мані, твоє високе почекає. А от якщо в мене завтра не буде їжі, я стану не просто сумним, а злим. –– Ох, –– важко зітхнув равлик. –– Тільки як мені встигнути дістатися до своєї мети –– блакитних квіточок, що ростуть на краю галявини? –– А ти спробуй швидше рухатися, –– раптом запропонував їжачок. –– Фурчику, ти смієшся? Тобі легко говорити. Швидше рухатися! А як, цікаво спитати?

• #До 5 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #когнітивні навички
• #самооцінка

Хатка для Сніговика

Жив собі Сніговик на галявині біля лісу. Він був дуже добрим і завжди усміхненим. А сніг сяяв на ньому, немов справжні діаманти. Дітлахи приходили до нього гратися і раділи, коли Сніговик розповідав їм кумедні історії про дружбу та зиму. Він говорив, що кожна сніжинка, падаючи з небес, стає особливим дзеркальцем, яке відображає красу нашого світу. Але одного дня малята помітили, що Сніговик засумував. Його сніжинки втрачали яскравість, а усмішка більше не з’являлася на його сніговому обличчі. Діти не розуміли, чому їхній улюблений Сніговик став таким нещасним. ― Чому ти такий сумний? Що трапилося? ― запитав у нього маленький хлопчик. Сніговик зітхнув. ― Я боюся, що незабаром стане тепло і я розтану. А я так не хочу зникати, мені подобається бути серед вас, діти. Тоді маленький хлопчик усміхнувся. ― Я знаю, як тобі допомогти. Ми побудуємо тобі у лісі чарівну хатку, щоб ти міг там рятуватися від сонця.

• #До 5 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #страхи та тривоги
• #емоції

Море можливостей

Було собі на світі море, яке завжди в усьому сумнівалося. Воно довго вагалося, перш ніж почати щось робити, і потім ще довго міркувало, а чи правильно воно вчинило... Якось до моря підійшла маленька дівчинка і захотіла з ним погратися. Вона бігала берегом і збирала камінчики. –– Море, а пограймо з тобою у квача! –– запропонувала дівчинка. –– Я б з радістю, АЛЕ сьогодні я хотіло трохи відпочити, мене вчора штормило, –– відповіло море. –– Добре, тоді давай ти відвезеш мене до дельфінів, і я разом з ними поплаваю і пограю. –– Це чудова ідея, АЛЕ ж це так далеко, боюся, я зовсім втомлюся. Тоді дівчинка вигукнула: –– Я зрозуміла, ти просто багато сумніваєшся, тому що в тебе завжди є якісь АЛЕ! Вони заважають тобі, адже ти витрачаєш надто багато сил на сумніви та вагання. –– І що ж ти пропонуєш мені робити? –– поцікавилося море. –– А зіграймо в гру «жодних АЛЕ»! Ми з мамою часто в таку граємо вдома, –– відповіла дівчинка.

• #5-7 років
• #7-9 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #емоції
• #самооцінка