Терапевтичні казки

Погані сни

Жила собі на світі маленька дівчинка, яка дуже боялася поганих снів. Іноді навіть засинати боялася тільки тому, що не хотіла, щоб вночі їй снилися жахи. А коли засинала і їй снилися погані сни, вона з криком прокидалася і плакала від страху. Якось ввечері дівчинка категорично відмовлялася засинати, щоб не бачити поганих снів. –– Люба моя, вже настав час сну, пора спати. Адже тобі сняться не тільки погані сни. І сьогодні тобі може наснитись дуже гарний і добрий сон, –– говорила їй мама. –– Ні, матусю, я боюся. Я не буду спати, –– відповідала дівчинка. –– А ти подумай про щось хороше і приємне, –– пропонувала мама. –– Я й так намагаюся, але страшні сни все одно сняться, –– відповідала дівчинка. –– Але ж вони нічого тобі не зроблять. Це всього лише сни, вони тільки у твоїй уяві! –– Так, але я все одно їх боюся... –– А ти спробуй наступного разу, коли тобі насняться жахи, розплющити очі і кілька разів повторити вголос: «Куди ніч, туди і сон». А потім уяви, що твій сон опиняється у твоїх руках як маленька кулька, яку ти викидаєш далеко-далеко. Послухала дівчинка маминої поради і заплющила очі. Не помітила, як занурилася в черговий страшний сон. Від нового кошмару дитина скрикнула і, прокинувшись, заплакала. Але тут же згадала слова мами і тричі промовила: «Куди ніч, туди й сон». А потім «зібрала» свій поганий сон у жменю і жбурнула його далеко-далеко, немов кульку.

• #5-7 років
• #7-9 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #страхи та тривоги

Привід для радості

Жив собі на світі слоник Шушука, який не вмів радіти життю. Бо зосереджував свою увагу на тому, чого йому не вистачало, і це заважало йому отримувати задоволення від того, що вже мав. Якось Шушука вийшов на прогулянку і зібрав для мами букет лісових квітів. Дорогою додому він побачив іще одну прекрасну квітку, та коли потягнувся по неї, то заплутався в заростях і впав. Його смутку не було меж! Слоник у цей момент думав лише про те, яким несправедливим є цей світ, якщо не допоміг йому без пригод повернутися додому і принести мамі букетик неушкодженим. Плач Шушуки розбудив неподалік сплячу мавпочку Дзвіночок, яка отримала своє ім’я завдяки надзвичайно дзвінкому сміху. Мавпочка дружила зі слоником, тому, почувши його плач, негайно побігла на допомогу. –– Шушука, привіт! Чому ти плачеш? –– Привіт, Дзвіночку! У мене не вийшло дістати для мами найгарнішу квітку в цьому тропічному лісі, –– сумно промовив слоник. –– Але в тебе й так прекрасний букетик, –– заперечила мавпочка. –– Упевнена, твоя мама йому дуже зрадіє. –– Можливо, –– відповів слоник, трохи заспокоївшись. –– Але вона його досі не отримала, бо я впав і лежу тут. –– Зате подивися, скільки гарних метеликів літає зараз навколо тебе! –– із захопленням вигукнула мавпочка.

• #5-7 років
• #7-9 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #когнітивні навички
• #емоції

Повітряний метелик

Жила собі на світі маленька мишка, яка приймала все дуже близько до серця. Вона була настільки чутливою натурою, що часто засмучувалася через будь-яку дрібницю. Для когось –– дрібниці, а для неї така подія була цілою трагедією! От, наприклад, ступила мишка в багнюку і стала на місці як вкопана. А потім заплакала, бо дуже засмутилася через те, що забруднила лапки. Чи не знайшла вона в крамниці свого улюбленого малинового тістечка, чи в неї зламався старенький гребінець, чи обізвав її хтось... Багато таких випадків було в житті нашої маленької героїні, через які вона дуже засмучувалася, а потім погано почувалася. Якось вразливу мишку побачив повітряний метелик з прозорими крильцями. Спустився він до нашої крихітки, щоб допомогти їй. –– Чому ти так сильно засмучуєшся через дрібниці? –– запитав метелик. –– Не знаю, –– витерши сльози, відповіла мишка. –– Напевно, тому що хочу, щоб усе завжди було ідеально. Люблю порядок і спокій, а ці ситуації мене засмучують... –– Але ідеально ніколи не буде. Тому головне — як ти ставишся до подій у своєму житті.

• #5-7 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #когнітивні навички
• #емоції

Чорна зебра

Жила собі на світі чорна зебра, яка вважала, що знала все краще за інших. Багато хто дивувався, мовляв, як же так, адже ж нічиї думки вона читати не вміла. Але переконувати нашу героїню ніхто не наважувався. Сама ж зебра щиро не розуміла, чому у її товаришів на тілі були білі смужки, а в неї не було... Якось зебра прийшла до водойми, щоб втамувати спрагу, і раптом побачила слона, який жадібно пив воду. Наша героїня наблизилася до слона, але той навіть не повернувся в її бік. Тоді зебра ображено зауважила: –– Яка невихованість! Отже, вважаєш мене порожнім місцем... Слон і вухом не повів, продовжуючи пити воду. Тоді зебра голосно крикнула: –– Міг би хоч привітатися! Коли слон нарешті втамував свою спрагу, то відірвався від води і повернувся в бік зебри. –– Чому ти вважаєш, що я думаю про тебе, як про порожнє місце? –– запитав він. –– Тому що ти не привітався зі мною, –– відповіла зебра. –– А що я в цей момент робив? –– Пив воду. Причому так захоплено, що не спромігся хоч на секундочку відволіктися від свого заняття. –– Саме так! У той момент, коли ти підійшла, я був зайнятий втамуванням спраги. А не роздумами про те, порожнє ти місце чи повне, –– спокійно відповів слон. –– Якщо хочеш знати, я в цей момент взагалі ні про що не думав!

• #7-9 років
• #9+ років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #когнітивні навички
• #соціалізація та поведінка

Тонкий настрій

Якось весняного ранку дівчинка Ганнуся вийшла з дому і посміхнулася яскравому сонечку. Але через кілька хвилин вона враз засумувала. Бо раптом подумала, що не може бути такою яскравою, як сонечко, часто сумнівається у своїх силах. Сіла Ганнуся на пеньок і заплакала. А навколо неї в цей час природа оживала й раділа життю. Адже настала весна! Як тут сумувати, коли довкола така краса! От і сонечку не сподобалося, що в такий прекрасний день одна маленька дівчинка плакала. –– Що з тобою? –– запитало воно. –– Я хочу бути такою ж яскравою і впевненою в собі, як ти, –– відповіла дівчинка. –– Будь! Хто ж тобі заважає? –– поцікавилося сонечко. –– Не можу, –– тихо відповіла дівчинка й опустила голову. –– Ти просто сумніваєшся у своїх силах і заздалегідь налаштовуєш себе на невдачу. Але навіщо? Чи не краще вірити в себе і намагатися досягти бажаного? –– Але як мені це зробити, якщо я весь час боюся, що в мене щось не вийде? –– протягнула Ганнуся. –– А що як я зараз повірю у свої сили, але в мене справді щось не вийде? –– Навіть якщо так трапиться, то головне, твоє ставлення до того, що відбувається. Ти вірила у свої сили, але все одно щось не вийшло? Не біда, це лише привід спробувати знову і домогтися того, щоб вийшло. Тому вір у себе, незважаючи ні на що!

• #7-9 років
• #9+ років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #страхи та тривоги
• #самооцінка

На самоті

Жила собі на світі дівчинка з гарним ім'ям Юлія, та частіше її називали Юлькою, а іноді навіть дражнили Тюлькою, але річ не у тім. Важливіше інше. Дівчинці було десять років, можливо, як і тобі зараз. Або майже, як тобі. Так ось розповім тобі по секрету, що Юлька віднедавна мріяла опинитися на безлюдному острові! І зовсім не тому, що дуже любила подорожі. А для того, щоб сховатися від усіх і пожити на самоті. — Як же дістали ці батьки! Планшет не купують, у телефоні не дають вдосталь награтися, ще й уроки змушують робити тоді, коли хочеться зайнятися чимось іншим. А школа –– це взагалі нонсенс! Всім від тебе щось потрібно, однокласники дістали, уроки набридли, домашка нестерпна. Усе дістало і всі набридли!!! — частенько думала Юлька. І дівчинка вважала найкращим розв'язанням її проблем просто сховатися від усіх –– там, де вона буде абсолютно одна, де ніхто не знайде її і не потривожить. Безлюдний острів дедалі частіше з'являвся в її мріях і вабив до себе. Тільки, як його знайти і до нього дістатися?.. Якось пізно ввечері, коли Юлька збиралася лягати спати, раптом на стіні своєї кімнати помітила сонячного зайчика.

• #7-9 років
• #9+ років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #взаємини в сім'ї
• #емоції
• #соціалізація та поведінка

Гаряче серце

Якось маленькій сніжинці набридло лежати на ялиновій гілці разом з подружками, і вона вирішила прогулятися лісом. Сніжинка легко зісковзнула з деревця і полетіла за вітром. Вона кружляла і зависала в повітрі, радіючи яскравим зимовим зорям і міцному морозу. Раптом сніжинка почула чийсь плач. Спочатку вона подумала, що їй здалося. Але коли спустилася до землі, побачила маленьке біле мишеня. Його ледь вдавалося розрізнити на снігу. Мишеня тремтіло і плакало, витираючи лапками сльози. ― Що з тобою? ― обережно поцікавилася сніжинка. ― Я заблукав і дуже замерз, ― продовжуючи тремтіти, відповіло мишеня. Сніжинка ласкаво торкнулася його вушка і запитала: ― Хочеш, я допоможу тобі зігрітися? ― Я-а-к? ― тремтячи, відповіло мишеня. ― Ти ж холодна! ― Можна я хоча б спробую тобі допомогти? ― Що ж, с-с-спробуй... Сніжинка влаштувалася у втоптаній мишенятком ямці, поруч з ним, ніби захищаючи від пронизливого вітру. І почала розповідати йому чарівну добру казку. Невдовзі мишенятко помітило, що йому вже наче не так і холодно, він вже не тремтів, а ніби заспокоївся і навіть почав відчувати себе затишно. ― Дякую, сніжинко! ― вдячно посміхнувшись, вигукнуло мишеня. ― Якщо хочеш спати, заплющуй очі. А я побуду поруч, щоб ніхто не потривожив тебе, ― прошепотіла сніжинка.

• #5-7 років
• #7-9 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #емоції
• #соціалізація та поведінка

Не бійся мене

Жив собі на світі хлопчик Павлик, який дуже боявся відповідати біля дошки. Щойно вчитель називав його прізвище, хлопчик від страху зіщулювався і червонів. А коли вставав з-за парти і йшов відповідати, то відчував, як тремтять коліна. Якось Павлика вчитель викликав до дошки на уроці читання. Хлопчику було так страшно, що він нічого не міг із цим вдіяти. Біля дошки він сильно почервонів і міцно стиснув губи. –– Павлику, ти вивчив вірш? –– поцікавився вчитель. –– Т-т-так, –– затинаючись, відповів хлопчик. –– Розповідай, ми слухаємо. Але Павлик більше не міг вимовити ні слова. Він продовжував мовчати і ще сильніше червоніти. Щоб не так сильно було видно його обличчя, хлопчик повернувся до дошки і... раптом побачив, як вона йому весело підморгнула. Спочатку Павлик дуже здивувався, а потім йому стало так смішно, що він усміхнувся. –– Привіт! Не бійся мене, –– раптом прошепотіла дошка. Хлопчик озирнувся на всі боки, щоб зрозуміти, чи чують інші те, що говорить дошка. На своє полегшення, Павлик помітив, що чує тільки він.

• #5-7 років
• #7-9 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #страхи та тривоги
• #самооцінка

Морозиво тане

Жило собі на світі дуже гарне і смачне морозиво, яке хотіло завжди мати ідеальний вигляд. Воно так сильно боялося втратити форму і красу, що готове було місяцями не вилазити з холодильника, аби не розтанути. –– Якщо я розтану, то буду дуже некрасивим. І не зможу виконувати свою головну функцію –– охолоджувати людину в спекотний день, –– міркувало наше морозиво, коли його товариші один за одним опинялися в руках у продавця. Йому подобалося спостерігати, як покупці із захопленням дивилися на нього. Але щоразу, коли хтось хотів його купити, воно ховалося в найдальший кут холодильника, щоб не опинитися на сонці. –– А як же ти тоді збираєшся охолоджувати людей, якщо не йдеш до них? –– цікавилися друзі в нашого морозива. –– Я почекаю більш прохолодної пори року, щоб не встигнути розтанути, допоки мене з'їдять, –– відповідало їм морозиво. –– Ха, хто ж тебе їстиме восени чи взимку, –– сміялися друзі. Якось надворі було настільки спекотно, що морозиво розкуповували швидше, ніж зазвичай. І ось у холодильнику залишилося тільки наше морозиво, яке теж невдовзі купила мама з двома маленькими діточками. Наш герой так засмутився, опинившись на спеці, що мало не розплакався. А діти тим часом виривали морозиво одне в одного з рук, поки воно не почало танути та не забруднило маленьких непосид. Радості малюків не було меж.

• #5-7 років
• #7-9 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #страхи та тривоги
• #емоції
• #самооцінка

Морквяне літо

Жила собі глибоко-глибоко в землі маленька морквяна насінинка, яка дуже любила свою комфортну нірку. Їй було настільки добре і тепло під землею, що вона з жахом думала про прихід літа. –– Чому ти так боїшся літа? –– одного разу запитав у неї кріт. –– Тому що зараз мені дуже добре! А коли настане літо, потрібно буде прокидатися і тягнутися до світла. А я цього ой як не хочу, –– відповіла морквина. –– Але ж рости тобі все одно доведеться... –– Не доведеться, якщо не буде весни і літа. Адже тоді вся природа спатиме, зокрема і я. Це тобі, кроту, добре, ти можеш навіть улітку пірнути у свою нору і насолоджуватися спокоєм. –– У всьому потрібна міра. І я, як бачиш, не цілими днями сиджу у своїй норі. Я здобуваю собі їжу, наводжу лад, тебе ось розуму вчу. Без руху не буде й розвитку! А комфорт не дає тобі стимулу рости далі... Коли літо все-таки настало, насінинка стала морквинкою, але вирішила за будь-яку ціну залишитися під землею. Проте літні сонечко і дощик живили землю, а вона своєю чергою –– нашу морквину. У підсумку виросла наша героїня великою та міцною, але з –– під землі до останнього не показувалася. Щосили прагнула повернутися назад.

• #5-7 років
• #7-9 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #страхи та тривоги
• #зміни в житті