Теплий художник

Жило собі на світі маленьке чорне Вугленятко, яке дуже любило малювати. Весь свій вільний час воно малювало. Та тільки от біда ― малюнки Вугленятка часто здавалися незрозумілими його оточенню. І до того ж всі вони були одним кольором ― чорним. ― Які в тебе негарні малюнки! ― якось сказав йому Дим. ― Негарні? Ну ось, а я й не знав, ― засмутилось Вугленятко. ― Як шкода, але ж я так люблю малювати... ― Ну от більше не малюй, не треба нікого лякати своїми малюнками, ― продовжив дражнити його Дим. Вугленятко заплакало, а Дим зник. Тепер нашого героя навіть улюблене заняття не тішило. ― Гей, не плач, ― раптом заговорив із ним Камін. ― Як же мені не плакати, якщо я так люблю малювати, а сьогодні раптом дізнався, що в мене це погано виходить, ― відповіло Вугленятко. ― Це хто тобі таке сказав, Дим? ― Так. ― А чому ти оцінюєш своє малювання думкою одного лише Диму? ― Просто інші мені взагалі ніколи нічого не говорили про мої малюнки.