Інтерактивні казки

Чарівництво

Маленька феєчка Аза вчилася перетворенням. Вимовивши заклинання, старанно змахнула чарівною паличкою, як говорила мама-фея, і спрямувала силу палички та силу погляду на хмаринку. Хмаринка підстрибнула, перекинулася, перетворилася на вужа і плюснула кудись у річку. — Ну, ось… А мала вийти пташка! — засмутилася Аза. — Або заклинання неправильно вивчила, або подивилася не так… Вона спробувала перетворити дерево на мишку, але вийшов слон, добре, хоч сірий, а не рожевий. І всі частини тіла були на місці. Аза насупилась і стиснула паличку в руках. Паличка зламалася. Феєчка тупнула ногою. Зачарований слон довірливо підійшов до юної чарівниці. Феєчка задумливо погладила його по хоботу. — Ну, йди, йди, у мене немає нічого, щоб тебе пригостити. Слон подумав, що це вона чекає на частування. Тож почав зривати гілочки та яблука і складати до її ніг.

• #5-7 років
• #7-9 років
• #9+ років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #про дітей
• #чарівні казки

Слоненя Топ

В гарному зеленому лісі на березі річки жило стадо слонів. Слони були працьовиті й активні. Вони любили мандрувати, бавитися, щось разом будувати і знаходити різноманітні смаколики. Якось слони побачили, що на їхньому березі стає дедалі менше їжі. А на іншому березі виднілася незаймана зелена травичка і безліч звабливих дерев зі стиглими плодами. Тож вирішили слони побудувати міст на інший берег. Міст мав бути міцний, щоби ним пройшло стадо слонів. Може, й інші тварини теж захочуть піти й смачненьким поласувати. Для цього треба було повалити довгі й міцні дерева, щільно зв’язати їх між собою і покласти між берегів річки. Слони всі разом — дорослі й діти, дружно взялися до роботи. Дорослі валили дерева й котили до берега. Діти обламували з них гілки, обдирали кору й носили ліани, щоб зв’язувати стовбури.

• #7-9 років
• #9+ років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #про тварин

Світлячок Промінчик

По різні боки дрімучого лісу були собі маленькі села — Чомучка та Навіщоня. Жили в них дуже непосидючі й допитливі дітлахи, яким усе хотілося знати. Тому вони ходили до школи. Щодня дітлахи Навіщоні і Чомучки виходили зі своїх домівок і тупотіли стежкою на сонячну галявину, що розкинулася просто посеред густого лісу. Саме там була Лісова школа, яку діти дуже любили. А ще більше вони любили свого вчителя — Василя Відповідовича. — Чому Земля кругла? — запитувала Аліса. — Навіщо дятел стукає по дереву? — цікавився Ерік. Василь Відповідович завжди розповідав дітям багато цікавого, бо знав відповіді на будь-які запитання. Він навчав дітей різних наук — і математики, і біології, і навіть фізкультурою з ними займався. Оскільки йому було важко справлятися з усіма дітлахами, то в школі був помічник — світлячок Промінчик.

• #7-9 років
• #9+ років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #пригоди
• #про дітей

Світлячок і бджілка

Жучки-світлячки увімкнули свої ліхтарики й літали над садом, створюючи таємниче сяйво. Так дорослі світляки спілкувалися між собою: інколи підморгуючи ліхтариками, вони знайомилися і створювали сім’ї. Маленький жучок-світлячок Вогник стояв на листочку смородини й дивився на цю красу. Там високо літали його мама й тато. Його друзі — діти світлячків — теж дивилися на рідню і підморгували своїми ліхтариками. А наш малюк був сам у темному колі. Він не вмів вмикати свій ліхтарик. Адже для увімкнення ліхтарика треба у своєму черевці з’єднати дві речовини. А жучок Вогник починав сильно хвилюватися, коли потрібно було це зробити, тому речовини відмовлялися з’єднуватися. До нього підлетіла мама й обійняла його. Ліхтарик на її черевці яскраво світився. — Мамо, чому в мене не виходить увімкнути свій світильничок? — засмучувався Вогник. — У всіх моїх друзів ліхтарики вже сяють. — Тому що ти дуже хвилюєшся і надто сильно хочеш це зробити, — сказала мама.

• #7-9 років
• #9+ років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #пригоди
• #про тварин

Мандри тарганів

Жили собі тарган Милован і тарганиха Малашка. Любили вони чаювати з ранку до смерканку, особливо у вихідні і на дозвіллі. Сядуть за столик із соломки сплетений, на стільчики солом’яні. Вареннячка, медку дістануть, чашечки красиві поставлять, цілющого чаю наллють і сидять, чаюють, душевно розмовляють. Мухи іноді до них у гості заходили, жучки різні. Усі любили духмяний тарганівський чай. Якось у такий чайний день, коли за столом уже були гості, пропав у тарганів чайник. Просто зник та й годі. Охнула тарганиха Малашка: — Де ж чайничок наш? — Може, ти його забула на місце поставити? — припустив тарган Милован. — А от і ні, сам подивися, немає ніде! — заперечила Малашка. Господарі й гості почали шукати чайник, але його ніде не було, навіть у дворі. — Без чаю ніяк не можна! — задумливо мовив тарган Милован. — Що ж… Ходімо по новий чайник! Взяли вони грошики і вирушили на базар. А гості залишилися чаю чекати й чайник шукати, раптом ще не скрізь подивилися. Тільки-но таргани з хати своєї статечно вийшли, назустріч їм миша поспішає. Миша — це, знаєте, звір такий величезний, зубатий, із довжелезним хвостом. Тарганів не цурається: може і на обід, і на вечерю їх їсти.

• #5-7 років
• #7-9 років
• #9+ років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #пригоди
• #про тварин

Пригоди медуз

Вчителька проводила урок. — Дивіться, діти, — мовила вона й показала на картинку. — Ось тут, на щупальцях, у нас є клітини з отрутою. Якщо повз нас пропливає здобич або ворог, що потрібно зробити? — Привітатися й дати дорогу! — впевнено заявила медуза Ара. — Та ні ж бо, Аро! — нетерпляче сказала вчителька. — Треба випустити отруту. — Вона ж пекуча! — заперечила Ара. — І це боляче! Усі інші медузенята з подивом поглянули на неї. — Правильно! — підтвердила вчителька. — Тому ми її і використовуємо для оборони від ворогів. — Але навіщо? — не вгамовувалася Ара. — Хіба не можна бути доброю медузою? — Доброю і мертвою! — розсміявся її однокласник Кон. — Якщо ти не будеш убивати ворога, він тебе зжере! — Молодець, Коне! — похвалила вчителька. — А тепер я покажу, як потрібно жалити! Ара насупилася. Вона не хотіла бути лихою й пекучою медузою і завдавати шкоди іншим мешканцям моря. Тому вона почала малювати на піску навколо себе тепле сонечко й веселих дельфінів.

• #5-7 років
• #7-9 років
• #9+ років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #про тварин
• #про природу

Пиріжок

Мурахи тягли в мурашник солодкий пиріжок з абрикосами, що без нагляду валявся на вулиці. — Ось буде бенкет! — сказав мурашка Дін мурашці Раму. Рам тільки покивав у відповідь, бо пиріжок був важкий, мурахам доводилося відпочивати і викликати підмогу, щоб донести його. І ось, коли під пиріжком уже зібралося стільки мурашок, що ступити між ними було нікуди, а зверху здавалося, що пиріжок сам кудись повзе, він раптом злетів у повітря. Його підняла дитяча рука. Частина мурах встигла зістрибнути, а частина здивовано повисла, вчепившись за іще м’якенькі пиріжкові боки. Дитяча рука трохи потрясла пиріжком, щоб мурашки впали, однак ті вчепилися в рум’яний смаколик зубами й нізащо не відпускали. Тоді дитина спробувала їх здути, а коли і це не вдалося, жбурнула разом пиріжок із абрикосами і мурахами якнайдалі. Пиріжечок упав на пагорб і боляче вдарив мурах, а комусь навіть придавив лапи.

• #5-7 років
• #7-9 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #пригоди
• #про тварин

Мешканці озера

В одному гарному синьому озері жили четверо друзів: срібляста риба Карась, зелений Рак, бура Жаба й коричнева Черепаха. В озері у них було багато різних справ, однак у вихідні товариші збиралися біля прекрасної білої квітки латаття, водили хороводи, пили чай із варенням, грали в ігри — найчастіше ганяли водяний горіх замість м’яча, і розмовляли про життя. Кожному було що розповісти, адже в озерному світі завжди трапляються пригоди. Жабу якось ледь не з’їв лелека. Він підняв її високо над озером, і вона побачила, яка величезна насправді земля. Жаба боролася з лелекою і, врешті-решт, вислизнула із його дзьоба. А коли падала, то вдарилася об воду й у неї довго боліла лапка. Черепаха якось пішла гуляти берегом і заблукала. Потім її переслідував собака, і Черепаха змушена була сидіти у своєму будиночку-панцирі цілу ніч. А коли вранці її знайшли людські діти, то віднесли до води.

• #5-7 років
• #7-9 років
• #9+ років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #про тварин
• #про природу

Лісові гноми

Давним-давно, коли земля була вкрита густими лісами, у них жили лісові гноми. Ці дивовижні істоти мали бороди із зеленого моху та яскраві шапочки. Хатки вони облаштовували в пеньках і великих грибах, збирали ягоди, вирощували овочі та ловили рибу. Їхнє життя було спокійним і розміреним. Але якось на поселення гномів налетів страшний ураган. Він зруйнував будиночки, вирвав дерева з корінням і спустошив річки, залишивши тільки голу землю. Гномики посумували й розбрелися хто куди в пошуках нового житла. Старий мудрий гном Віллі зібрав кілька мешканців лісу і вирушив у дорогу. Друзі довго блукали казковою країною, ночували просто неба, а їхні животики бурчали від голоду. Коли сили вже були на межі, гноми забрели в дивовижне місце — Долину чудес. Там росли величезні гриби, які гномики одразу ж облаштували під свої будиночки. Уперше за довгий час вони спали в теплі та затишку. Вранці на них чекав ситний сніданок. У центрі долини росло диво-дерево, яке дарувало різноманітні плоди: кавуни, вишні, банани, ягоди і навіть іноді цукерки. Потрібно було лише потрясти гілки, і їжа падала на землю. Біля дерева текла диво-річка з кришталево чистою водою. Гномики вмивалися, дивлячись, як у дзеркало, на свої відображення. Надвечір річка підіймала велику хвилю і викидала на берег рибу — чудову вечерю для гномів. Вони смажили рибу на багатті, а після вечері лежали на травичці й милувалися зірками.

• #5-7 років
• #7-9 років
• #9+ років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #про природу
• #подорожі та дослідження
• #чарівні казки

Мишка і бурундук

Миша затягла до своєї комори горішки й пригорнула їх до себе. — Як же добре, коли є запаси на зиму, — сказала вона сама собі. — Яка ж я молодчина! Насправді Миша набрала горішків набагато більше, ніж їй могло знадобитися. Це була дуже запаслива Миша. Вона ледве-ледве зачинила двері комори. Двері жалібно заскрипіли і все намагалися відчинитися. Тоді Миша підперла їх табуреткою. Якось до неї в гості забіг Бурундук. Він приніс до столу мішечок смачних добірних пшеничних зерняток. Миша пригостила Бурундука чаєм, а про горішки — ні слова. — А чи немає в тебе до чаю маленького ароматного горішка? — з надією запитав Бурундук. — Ні, що ти, — поспішно вигукнула Миша. — Якби були, то хіба я не пригостила б тебе? Раптом двері комори зрадницьки заскрипіли, відсунули табуретку, і всі горіхи посипалися просто на кухню, де Бурундук з Мишею пили чай. — Ну, судячи з усього, ти б мене не пригостила, — посміхнувся Бурундук. Миші стало соромно, а Бурундук образився і пішов додому. «Чому я не пригостила його? — мучилася Миша. — Сором же який! А втім, чому я маю віддавати Бурундуку мої запаси на зиму? Нехай робить свої! Бач, який образливий!»

• #5-7 років
• #7-9 років
• #9+ років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #про тварин