Інтерактивні казки

Дракончик Ток

Високо-високо в небі, у далекому космосі, де живуть мільярди зірок, є дивовижна планета Тук. Вона схожа на кубик, а кожен її бік — це окремий світ. Наприклад, на одному боці кубика ростуть яскраві вогняні квіти, інший бік усіяний зеленою травою і фіолетовими ягодами, з яких роблять найсмачніший у Всесвіті туківський сік. А на найособливішому боці планети живуть маленькі дракончики. Вони милі й добрі, проте зовсім не вміють літати, бо їхні крильця крихітні та слабкі. Проте так було не завжди. Мільйони років тому всі дракони літали. Вони мали міцні великі крила, що світилися в темряві різними кольорами. Це було неймовірне видовище. Коли велика група драконів злітала високо в небо на нічну прогулянку, мешканці сусідньої планети милувалися сяйвом із планети Тук і навіть не здогадувалися, що це барвисте явище утворюється від крил драконів. У ті чудові часи дракони перелітали з одного боку планети-кубика на інший, збирали ягоди на сік і плоди із дерев ток-ток. Ці плоди й були основною їжею драконів. Дерева ток-ток росли на всій планеті, однак плодоносили щороку на різних боках кубика. Тому драконам потрібно було перелітати за поживою великі відстані.

• #5-7 років
• #7-9 років
• #9+ років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #пригоди
• #про тварин
• #чарівні казки

Лісові друзі

У країні Загадкових Чудес, за величезним синім океаном і високими засніженими горами, розкинувся дивовижний ліс. У ньому ніколи не було зими. Кожне дерево, кожен кущик у лісі були наповнені теплом і світлом. У цьому незвичайному місці жили четверо вірних друзів ― зайченя Шустрик, білочка Хвостик, лисичка Хитрунка і ведмежа Топотун. Вони щодня гралися і веселилися під спів птахів і дзвінке дзюрчання струмка. Ведмедик Топотун був у них заводіякою. Він постійно придумував нові ігри, був найбільшим і найсильнішим. Решта звіряток завжди його слухалися. Ось і сьогодні він затіяв нову гру. Треба було заховати на галявині лісовий горіх, і хто перший його знайде, той і з'їсть. Білочка зраділа найбільше, вона дуже любила горіхи. А ось зайчик Шустрик взагалі не їв горіхи і тому запропонував ховати морквину. Друзі весело розсміялися. Кожен із них пропонував ховати свою улюблену смакоту. Здавалося, ніщо не може завадити веселощам цієї дружньої компанії. Але високо-високо в засніжених горах жила зла Крижана відьма.

• #5-7 років
• #До 5 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #пригоди
• #про тварин
• #про природу
• #чарівні казки

Відпочинок

Біг Жучок, підстрибував, на роботу спізнювався. Поки через калюжу перебрався, багато часу втратив. Добре, що листочок у калюжі трапився, перевіз його на інший бік. Біг-біг Жучок, на всі боки не дивився, з травинки на травинку перестрибував і раптом зіслизнув просто в серединку квітки. Приземлився догори лапками, лежить на спинці, безпорадно лапками смикає, а перевернутися не може. — Допоможі-і-іть! — закричав жучок. — На роботу спізнююся! — Чого кричиш тут? — пролунав невдоволений голос. — Розбудив мене даремно. Жучок скосив очі й побачив Черв’ячка. Той лежав, згорнувшись калачиком, і сердито дивився на Жучка. — Тобі що, на роботу не потрібно? — здивувався Жучок. — День надворі! Усі працюють. Павук сітки плете, миші зерно збирають, бджоли мед носять. — Ну ось іще! — позіхнув Черв’ячок. — Працювати… Придумаєш таке. Лежи, відпочивай і радій життю! Жучок усе ялозив лапками по пелюстці. Раптом вдасться перевернутися. Допомагати йому Черв’ячок не поспішав. — Та що ж ти! — пихкав Жучок. — Та допоможи ж! Я спізнююся

• #5-7 років
• #До 5 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #пригоди
• #про тварин
• #про природу

Віслючок і намисто

Раптом віслючкове копито цокнуло по металу. Віслючок опустив мордочку до землі й підчепив губами предмет. Це виявилося якесь старовинне намисто з дорогоцінним камінням. «Красиво!» — подумав поціновувач моркви, підкинув намисто вгору й підставив голову. Намисто впало й охопило його шию. Віслючок вирішив, що подарує його мамі. Аж тут на город вибігла господиня — власниця городу. Вона остовпіла, коли побачила віслючка, що жує морквину.… І прабабусине намисто на шиї в непроханого гостя! — Спасибі! — подякував їй віслючок за смачний обід і за подарунок для мами. — Ах ти скотина вухата! — заволала господиня, схопила хворостину й погналася за непроханим гостем. — Це не я, це не я! — вигукував віслючок, проломивши паркан і відчайдушно тікаючи. Та й справді, хіба він — скотина? Він дуже вихований і милий. Тільки власниці городу було байдуже. Віслюк спритно перестрибнув через канаву, а хазяйка городу не змогла і впала. Уся в багнюці з голови до ніг, вона сиділа в канаві і вигукувала прокльони. Тут до неї підійшов її чоловік. Він витягнув дружину з ями і сказав: — Ну що ти, хіба так з віслюками так чинять? Він же знайшов нашу коштовність, яку ти пів життя шукала, копаючи для цього город. Ось ми зараз дамо йому ще моркви, нехай хоч усю з’їсть, адже якщо продати намисто, за ці гроші можна купити ціле морквяне поле!

• #5-7 років
• #До 5 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #пригоди
• #про тварин

М’яч

Жабеня Смик грілося на пісочку. Воно відпочивало, бо щойно врятувалося від хижої щуки, яка переслідувала його в річці. — Чому це всі хочуть мене з’їсти? — міркував Смик вголос. — Адже дружити цікавіше! Можна разом грати у квача, в хованки, у різні інші ігри… — Просто всі дорослі — нудні! — пролунав поруч із ним тоненький голосок. — Вони тільки й роблять, що весь час шукають їжу! Смик і не помітив, як на пісок поруч із ним вибралося крихітне жабеня. — Мене звати Алька! — сказала крихітка і простягнула лапку для знайомства. Смик теж відрекомендувався і потиснув маленьку лапку. — А хіба не можна знову навчити дорослих гратись? — мовило жабеня Смик, підставляючи сонцю інший бочок. — Я пробувала навчити своїх тата й маму, — зітхнула Алька, — тільки нічого не вийшло. Жабенята замислилися і заплющили очі. У цей час берегом брела чапля в пошуках їжі. Вона помітила безтурботних жабенят і тихенько підкралася до них. Вирішуючи, з кого почати, вона роззявила дзьоба. Раптом звідкись прилетів пружний червоний м’ячик і влучив чаплі просто в дзьоб. Він застряг там і чапля затанцювала, намагаючись виплюнути м’яч. Нажахані жабенята кинулись у воду і сховалися під латаття. Тільки оченята блищали з-під листка.

• #5-7 років
• #До 5 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #пригоди
• #про тварин

Лижі

У Ніка були лижі. Він ходив кататися з друзями з крутих гірок. Його молодший брат Еван тільки спостерігав за ними й зітхав. Зима була гарна, сніжна. Еван вибрав собі гірку, на яку видерся, щоб стежити за братом та іншими хлопчаками. В усіх були лижі, і діти вирушали в похід у якісь невідомі казкові далі. Еван просив брата взяти його із собою, але Нік тільки відмахувався. — Ти ще маленький, будеш відставати! — переконував він Евана. — Та й узагалі, у тебе лиж немає. Він мав рацію, лиж у Евана не було. Мама й тато не купували йому лижі з тієї самої причини: він був ще маленький. Тому якось у морозяний зимовий вечір, коли на небі яскраво сяяв круглий місяць і видно було, як удень, Еван пробрався до комори, дістав лижі брата, напхав у лижні черевики Ніка кілька пар шкарпеток і взувся. Так вони стали йому майже якраз. Тоді хлопчик узяв лижі й лижні палиці і вийшов у двір. Сніг скрипів, зірки підморгували, місяць сяяв. Еван заліз на гірку, натягнув лижі. Вночі гірка здавалася надзвичайно високою, а спуск — крутим. Хлопчик здригнувся. Страшнувато. Але якщо не зараз, то коли? Він відштовхнувся палицями й полетів униз.

• #5-7 років
• #До 5 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #пригоди
• #про дітей

Листок, як зірка

Летів кленовий лист через поле, через лісок, через річку, через місток. Кружляв і танцював від вітру. Пролітаючи повз калюжі, милувався своїми жовтогарячими барвами і думав, на кого ж він схожий. Бо, наприклад, липовий листок схожий на сердечко, листочок верби — на спритну рибку, горобиновий — на хвіст жар-птиці, а осиковий — на маленьке сонечко. Раптом пішов дощ, і все листя припинило політ: лягло на землю або впало в річку, а хтось — у калюжі. А кленовий листочок потрапив на капелюх рудоволосої дівчини, яка сиділа на лавочці й розмовляла з подругою. — Ой, — сказала подруга, — дощ пішов. Може, і ми підемо? А то намокнемо! Панянки поволі пішли парком уздовж осінніх дерев. Листочок їхав на капелюсі. Йому було тепло й затишно, ще й можна було розглядати все навколо. Та й капелюх був гарний. Коричневий із помаранчевим — цілком осінній колір. Коли вони увійшли до приміщення, подруга глянула на дівчину в капелюсі й розсміялася.

• #5-7 років
• #До 5 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #подорожі та дослідження
• #чарівні казки

Павутинка

Маленький павучок дуже любив грітися на сонечку. Коли його мама й тато не бачили, він залізав на запаморочливу висоту — на найбільше дерево, сідав на листочок і ловив сонячні промені. Якби мама й тато дізналися, вони б цього не схвалили, бо місце павуків — темні простори лісу. Там між гілок вони плетуть своє павутиння, у яке ловляться мухи, комарі, метелики та жучки. Павутину не видно, і це для павуків дуже навіть чудово. Більше здобичі потрапляє в сіті. Однак маленький павучок не хотів їсти мух і метеликів, він хотів з ними дружити і створювати для них чудове вбрання. Тому він навчився їсти пилок із квітів і запивати росою. Він увесь час плів із павутиння візерункові мережива й линув думками так далеко, що мама й тато не могли його докликатися. Якось павучок знову заліз на своє дерево, прилаштувався на листочку й почав дивитися на сонечко. «А що, як наловити променів і вплести їх у моє павутиння?»

• #5-7 років
• #До 5 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #пригоди
• #про тварин
• #чарівні казки

Насінинка

На городі виріс соняшник. Він витягнувся догори і якось вранці розкрив свої жовті, як сонце, пелюстки. Сонечко милувалося ним із небес і гладило теплими руками-променями. В самісінькій серединці квітки, під золотистими шапочками, дозрівало насіннячко. Спочатку насінинки були крихітні й непомітні. Потім вони виросли, почорніли і скинули шапочки. Це означало, що скоро настане їхня пора виходити на самостійний шлях. Насінинки шепотілися про те, ким би хотіла бути кожна з них. — Я хочу бути знатною дамою! — сказала одна насінинка. — І носити великий яскравий капелюх, як у мухомора! — Я хочу стати звичайним соняшником і виростити багато дітей! — сказала друга насінина. — Я хочу нагодувати всіх голодних птахів, — сказала третя насінина. — Адже взимку вони без їжі замерзнуть. Решта насінин закивали. А одна маленька насінинка ще не придумала, ким вона хоче стати і що робити. Ось уже й осінь настала. Голівка соняшника опустилася під вагою дозрілого насіння. Жовті пелюстки облетіли. Птахи стали навідуватись і клювати насіння.

• #5-7 років
• #До 5 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #про природу
• #чарівні казки

Бджілка Петті

Високо в небі, біля самого сонечка, розкинувся Край Плавучих Хмар. Тут на пишних острівцях ростуть бурштинові лілії, жовтогарячі кульбаби, золота календула і величезні сонячні соняшники. Ці рослини дуже важливі, бо виділяють чарівний нектар. Щоранку працьовиті бджілки перелітають із квіточки на квіточку. Вони вмиваються нектаром, їдять його і виготовляють з нього бурштиновий мед. Весь рій летить високо-високо до самого сонця, де кожна бджілка натирає сонячні промінчики медом до яскравого блиску. Сяйво промінчиків розходиться в усі куточки землі, даруючи тепло і світло. Коли настає зима і природі потрібно відпочити, бджілки продовжують працювати, роблячи із зібраного нектару мед, щоб накопичити запаси. Адже коли природа прокинеться, сонце має світити ще яскравіше. А ще взимку відкривається бджолина школа, де дорослі навчають молоде покоління всім секретам бджолиної справи.

• #7-9 років
• #9+ років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #про тварин
• #чарівні казки