Інтерактивні казки

Пташенята

Пташенята сиділи у гнізді й поглядали вниз. Вони розминали свої крильця, як вчила мама. Скоро мама й тато проведуть для них перший урок польоту. Пташенята хвилювалися: як усе пройде, чи не підведуть вони свою сім’ю, чи впораються. — Я першим злечу! — заявило пташеня Чубчик. — А я злечу найкраще за всіх! — задерло дзьобик пташеня Чирик. — А я взагалі боюся літати, — сумно сказала їхня сестричка Чина. — Можна, я взагалі не полечу? — Ти що! — вигукнули брати. — Літати — це ж так прекрасно! Подивишся світ, адже він величезний! — І страшний! — додала Чина. Вона нагадала братам, як кіт нещодавно підібрався до їхнього гнізда, коли мама й тато літали добувати їжу. Кіт був здоровенний, сіро-смугастий і жахливий. Він уже простягнув лапу, щоб схопити пташенят, але не втримався і звалився вниз. Мама з татом суворо наказали дітям із гнізда не висовуватися. Але Чубчик і Чирик були невгамовні. Вони постійно прагнули бути в курсі всіх подій і так витягали шийки донизу, щоб розглянути щось новеньке, що мало не випадали із гнізда. Не раз тато й мама ловили братів в останній момент. Навчитися літати, щоб самим у всьому брати участь, було заповітною мрією пташенят.

• #5-7 років
• #7-9 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #про тварин
• #про природу

Пінгвінчик Тіль

На самому краю світу, де в небі танцює полярне сяйво, а земля вкрита пухнастим снігом, розкинувся Сніговий Край. Тут час завмирає, і сніжинки кружляють у чарівному вихорі. Серед крижаних річок та озер живуть веселі пінгвіни. Вони цілими днями катаються на санках і снігоходах, ліплять сніговиків, грають у сніжки, їдять смачне морозиво з риби. Пінгвіни живуть у різних містечках. Вони будують будиночки з льоду і прикрашають їх білими кулями та гілками крижаного кипариса. А коли випадає особлива нагода, ставлять на віконце горщик із крижаними лілеями. Саме така нагода випала сьогодні: почалися канікули! Діль із Сніжнограду чекав у гості свого кузена Тіля. Він поставив на віконце горщик із лілеями й замислився. Раптом двері в будинок із брязкотом відчинилися. — Зустрічай мене! Зустрічай, я вже тут! Де моє морозиво? Чим ти мене пригостиш? Тіль стояв на порозі і торохтів без упину. Він проживав далеко звідси — у Крижаній Рівнині. Звичайні пінгвіни рідко приходять туди, адже у Крижаній Рівнині надто шумно. Там мешкають найшвидші пінгвіни на світі. Вони такі швидкі, що не помічають нікого навколо, і навіть один одного. Пінгвіни Крижаної Рівнини завжди поспішають, біжать, штовхаються і метушаться. Адже їм потрібно все одразу і швидко. — Ти вже приїхав?— Діль не очікував побачити брата. — Звичайно, приїхав. Ой, братику, ходімо швидше, покажеш мені Сніжноград. Ходімо! Ходімо!

• #7-9 років
• #9+ років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #пригоди
• #про тварин

Ведмедик і сумлінність

Ведмежа разом із татом лагодило меблі. Ведмідь був знаним майстром по дереву. Усі звірі в лісі приносили йому зламані шафи та стільці, а часом просили зробити нові меблі. Ведмідь навчав і сина цієї роботи. Щоб виходило все гладко, акуратно і майстерно, потрібно було мати терпіння. Ретельно вирізати й підганяти кожну деталь, оздобити виріб візерунками. Робота кропітка, тривала. Ведмежаті було важко докладати стільки терпіння і старанності. Йому хотілося якнайшвидше все зробити й побігти гратися. Сьогодні вони з ведмедем лагодили для родини вовків набір табуреток. У кожної виявилася підгризена ніжка, а то й дві. Це бобер до вовків у гості заходив і не втримався — почухав зуби. Треба було ці ніжки замінити — виточити нові і приладнати. Точив на верстаті ведмідь, а прилаштовувало ведмежа. Воно знало, як потрібно робити. Але ж його друг уже давно махав ведмежаті лапою з-за стовбура великого дуба — кликав на річку рибу ловити. Тож коли тато-ведмідь був дуже зайнятий і відвернувся, ведмежа взяло соснової смоли та й приклеїло ніжки до табуреток, замість того, щоби шурупами надійно їх прикріпити.

• #7-9 років
• #9+ років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #про тварин

Хмарки

У небі гралися маленькі білі хмаринки. Вони то витягували собі вушка, як у зайців, то видували слонячі хоботи, то розправляли білосніжні крила і летіли небом у пошуках пригод. Хмарки дуже любили перетворюватися на щось земне. На звірів і птахів, на риб і кораблі, на квіти і метеликів. Іноді разом вони створювали цілі казкові картини, перетікаючи з одного образу в інший. Із землі за ними спостерігала дівчинка Ліза. У Лізи був величезний сачок для метеликів. Вона уявляла, що коли-небудь наловить сачком хмаринок, а вони навчать її перетворенням і візьмуть із собою у подорож небом. Хмаринки не знали про плани дівчинки і в образах конячок весело стрибали небесними далями. Їх побачив вітер, зловтішно розсміявся, підхопив і почав жбурляти спочатку по небу, тоді у крони дерев, а потім закинув їх у траву. Хмаринки перелякано метушилися то туди, то сюди. Тут до них і підкралася Ліза зі своїм метеликовим сачком. Вона радісно опустила сачок на одну хмаринку. Хмаринка спокійно просочилася крізь сіточку, набула форми жаби і застрибала по травичці. Ліза спіймала сачком другу хмаринку. Та розсміялася, просочилася крізь сітку сачка і перетворилася на метелика. Він став перелітати з квітки за квітку.

• #7-9 років
• #9+ років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #про дітей
• #подорожі та дослідження

Чаклун

Дівчинка Міла сиділа на гойдалці й дивилася на веселку. «Ох і гарно було б пробігтися по ній! — подумала вона. — Напевно, веселка прохолодна і смачно пахне». Їй чомусь здавалося, що веселка пахне льодяниками. Коли гойдалка злетіла, веселка раптом спалахнула і зникла, а замість неї в райдужному хороводі навколо Міли закружляли метелики: фіолетовий, синій, блакитний, зелений, жовтогарячий і червоний. — Привіт! — сказав червоний. — Хочеш із нами? — запитав жовтогарячий. — У райдужну подорож! — додав жовтий. — А можна? — зраділа Міла. — Навіть треба, — мовив зелений метелик. — Нам потрібна допомога, — зітхнув блакитний. — Злий чаклун ловить веселки, — сказав синій. — І перетворює їх на нічні кошмари, — сумно закінчив фіолетовий. Злий чаклун жив у темній печері. Він не любив людей, не любив радості й узагалі нікого й нічого не любив. Але йому подобалося перетворювати все добре й хороше на темне і страшне. Особливо — брати веселки, такі яскраві та променисті, й перетворювати їх на нічні кошмари, підмішуючи людям у сни. Люди лякалися, а чаклун живився енергією страху і ставав дедалі більшим та могутнішим. Він задумав захопити весь світ і перетворити людей на своїх слуг і маріонеток. Йому здавалося це дуже кумедним, і він просто заливався злісним сміхом.

• #7-9 років
• #9+ років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #пригоди
• #про дітей
• #чарівні казки

Голубина пошта

У казковому світі, на верхівках могутніх дерев, розташувалася Голубина пошта. Їй уже кілька тисяч років, а дерева тут такі старі, що їхнє коріння сягає центру Землі. Поштові голуби щодня розносять звістки в усі куточки казкового світу. Санта-Клаус дізнається, як поводилися діти і які подарунки вони хочуть. Гноми знаходять загублені іграшки, а зубні феї завжди знають, у кого випав зуб. Коли дитина кладе його під подушку, вночі прилітає фея, забирає зубчик і залишає натомість сюрприз. Якщо в когось болять зуби, феї приходять на допомогу, лікуючи їх чудовим еліксиром. Дуже важливо доставляти всі звістки казкового світу вчасно. Тому щоранку, щойно сходить сонце, голуби збираються на кроні найвищого дерева і спостерігають, як на гілках розпускаються нові зелені листочки. Кожен із них — це лист або листівка. Листочки потрібно зірвати, розсортувати і доставити у потрібний куточок казкового світу. Голуби набивають ними рюкзачки й вирушають по своїх маршрутах. Повертаються вони пізно ввечері. Іноді термінові звістки розпускаються серед дня або ввечері, і голуби одразу летять у дорогу.

• #7-9 років
• #9+ років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #пригоди
• #про тварин

Чарівництво

Маленька феєчка Аза вчилася перетворенням. Вимовивши заклинання, старанно змахнула чарівною паличкою, як говорила мама-фея, і спрямувала силу палички та силу погляду на хмаринку. Хмаринка підстрибнула, перекинулася, перетворилася на вужа і плюснула кудись у річку. — Ну, ось… А мала вийти пташка! — засмутилася Аза. — Або заклинання неправильно вивчила, або подивилася не так… Вона спробувала перетворити дерево на мишку, але вийшов слон, добре, хоч сірий, а не рожевий. І всі частини тіла були на місці. Аза насупилась і стиснула паличку в руках. Паличка зламалася. Феєчка тупнула ногою. Зачарований слон довірливо підійшов до юної чарівниці. Феєчка задумливо погладила його по хоботу. — Ну, йди, йди, у мене немає нічого, щоб тебе пригостити. Слон подумав, що це вона чекає на частування. Тож почав зривати гілочки та яблука і складати до її ніг.

• #5-7 років
• #7-9 років
• #9+ років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #про дітей
• #чарівні казки

Слоненя Топ

В гарному зеленому лісі на березі річки жило стадо слонів. Слони були працьовиті й активні. Вони любили мандрувати, бавитися, щось разом будувати і знаходити різноманітні смаколики. Якось слони побачили, що на їхньому березі стає дедалі менше їжі. А на іншому березі виднілася незаймана зелена травичка і безліч звабливих дерев зі стиглими плодами. Тож вирішили слони побудувати міст на інший берег. Міст мав бути міцний, щоби ним пройшло стадо слонів. Може, й інші тварини теж захочуть піти й смачненьким поласувати. Для цього треба було повалити довгі й міцні дерева, щільно зв’язати їх між собою і покласти між берегів річки. Слони всі разом — дорослі й діти, дружно взялися до роботи. Дорослі валили дерева й котили до берега. Діти обламували з них гілки, обдирали кору й носили ліани, щоб зв’язувати стовбури.

• #7-9 років
• #9+ років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #про тварин

Світлячок Промінчик

По різні боки дрімучого лісу були собі маленькі села — Чомучка та Навіщоня. Жили в них дуже непосидючі й допитливі дітлахи, яким усе хотілося знати. Тому вони ходили до школи. Щодня дітлахи Навіщоні і Чомучки виходили зі своїх домівок і тупотіли стежкою на сонячну галявину, що розкинулася просто посеред густого лісу. Саме там була Лісова школа, яку діти дуже любили. А ще більше вони любили свого вчителя — Василя Відповідовича. — Чому Земля кругла? — запитувала Аліса. — Навіщо дятел стукає по дереву? — цікавився Ерік. Василь Відповідович завжди розповідав дітям багато цікавого, бо знав відповіді на будь-які запитання. Він навчав дітей різних наук — і математики, і біології, і навіть фізкультурою з ними займався. Оскільки йому було важко справлятися з усіма дітлахами, то в школі був помічник — світлячок Промінчик.

• #7-9 років
• #9+ років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #пригоди
• #про дітей

Світлячок і бджілка

Жучки-світлячки увімкнули свої ліхтарики й літали над садом, створюючи таємниче сяйво. Так дорослі світляки спілкувалися між собою: інколи підморгуючи ліхтариками, вони знайомилися і створювали сім’ї. Маленький жучок-світлячок Вогник стояв на листочку смородини й дивився на цю красу. Там високо літали його мама й тато. Його друзі — діти світлячків — теж дивилися на рідню і підморгували своїми ліхтариками. А наш малюк був сам у темному колі. Він не вмів вмикати свій ліхтарик. Адже для увімкнення ліхтарика треба у своєму черевці з’єднати дві речовини. А жучок Вогник починав сильно хвилюватися, коли потрібно було це зробити, тому речовини відмовлялися з’єднуватися. До нього підлетіла мама й обійняла його. Ліхтарик на її черевці яскраво світився. — Мамо, чому в мене не виходить увімкнути свій світильничок? — засмучувався Вогник. — У всіх моїх друзів ліхтарики вже сяють. — Тому що ти дуже хвилюєшся і надто сильно хочеш це зробити, — сказала мама.

• #7-9 років
• #9+ років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #пригоди
• #про тварин