Навчальні казки

Гумовий час

«Знову нічого не встигаю!» ― думала Аня, повертаючись додому шкільним автобусом. Усі її друзі вже давно вийшли і розійшлися по домівках, а вона залишилася в автобусі сама, бо дорога до її дому була найдовшою. Вуличні пейзажі один за одним миготіли за вікном, розбавляючи похмурі думки дівчинки. «І чому час не гумовий?!» ― подумала Аня, думка здалася їй такою теплою і привабливою, що дівчинка замріяно заплющила очі і занурилася у світ своїх фантазій. Коли Аня розплющила очі, за вікном був той самий краєвид, як і кілька зупинок тому. «Нічого не розумію. Ми зупинилися? ― здивувалася вона. ― Та ні, начебто рухаємося». Але й іще через кілька зупинок пейзаж за вікном не змінився. Дівчинка занепокоїлася. ― Підкажіть, будь ласка, коли ми приїдемо? ― звернулася Аня до водія автобуса. ― А ви кудись поспішаєте? ― усміхнувся водій. ― Рухаємося потихеньку, колись приїдемо. ― Але чому потихеньку? Тут же немає заторів! ― заперечила дівчинка. ― Тому що ми потрапили в гумопластичний континуум. ― Куди-куди? ― сторопіла Аня. ― Гумопластичний континуум ― це таке місце на кшталт Бермудського трикутника. Тільки тут час не прискорюється, а дуже сильно сповільнюється. Він стає нібито гумовим, ― пояснив водій.

• #7-9 років
• #9+ років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #виховання
• #практичні навички

Одна команда!

Жили собі троє друзів ― три пожежні машини. Одну з них звали Моторчик, другу ― Метеорчик, третю ― Газик. Вони любили проводити час один з одним, але, як властиво всім друзям, бувало, що й сварилися. Якось Метеорчик став сперечатися з Моторчиком, хто з них швидший і потрібніший. ― Я можу швидше, ніж ти доїхати до потрібного місця і зупинити пожежу, ― хвалився Метеорчик. ― Ні, я тебе випереджу, ― сперечався з ним Моторчик. У самісінький розпал суперечки двоє друзів кинулися вперед, щоб перевірити, хто з них доїде швидше. А діставшись потрібного місця, взяли вогнегасники і витратили всю свою піну на уявну пожежу. Першим закінчив поливати піною Метеорчик. ― Бачиш, я першим зміг дістатися до місця і загасити пожежу! ― Бачу, тільки пожежу ми зараз не гасили. А ось вогнегасники наші спорожніли, адже ми вилили з них усю піну, ― сумно відповів Моторчик.

• #5-7 років
• #До 5 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #виховання
• #мораль та етика

Незвичайні квіти

Гарненький райдужний метелик і не менш гарна райдужна пташка колібрі сиділи з різних боків однієї квітки й пили нектар. І коли їхні хоботок і клювик зіткнулися, метелик з пташкою здивовано скрикнули й відлетіли одне від одного. — Ти хто? — запитав метелик. — Я найменша у світі пташка. Мене звуть колібрі і я п’ю нектар із квітів. — Точнісінько як я! — зрадів метелик. — Тільки я ніколи ще не бачив таких маленьких птахів. Зазвичай птахи великі й хочуть мене з’їсти. — Ні, я їм тільки солодкий сік рослин, — заспокоїла метелика колібрі. — Будьмо краще друзями. Так вони й подружилися, перелітаючи з квітки на квітку. Аж раптом із моря налетів вітер, підхопив їх, закружляв, заплутав і жбурнув на узлісся. Отямилися друзі від огидного запаху, який просто накрив їх зусібіч. — Фе, що це? — запитав метелик, затискаючи носа. — Це наша улюблена квіточка! — задзижчали навколо мухи. — Правда ж, вона прекрасна? Колібрі й метелик вилетіли з квітки, всередині якої опинилися, і взялися її розглядати. Квітка й справді була гарна, схожа на зірку. Може, на морську зірку, а може, на справжню, небесну. Вона мала п’ять червоних смугастих пелюсток і зелені стовпчики стебел. Тільки що ближче до неї наближаєшся, то противнішим стає запах: наче щось зіпсувалось і смердить. І мух навколо квітки кружляло стільки, що від них було аж чорно.

• #7-9 років
• #9+ років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #навколишній світ
• #шкільні корисності

Веселка

Тисячі маленьких краплинок веселилися, кружляли й падали на землю: йшов дощ. Рослини раділи, тягнулися листочками до живильних краплинок, вмивалися і росли під дощем. Раптом серед хмар спалахнув сонячний промінь, потім ще один і ще. Крапельки заблищали, і небо оперезала веселка. Величезна, від одного кінця землі до іншого. — Мамо, що це? — запитав крихітний грибочок. Він ще ніколи не бачив веселки. — Це веселка, синку, — відповіла мама грибочка, яка росла поруч. — А звідки вона береться на небі? — не вгавав грибок. — Це сонечко й дощик роблять веселку, — пояснювала мама. — Сонячні промінчики, потрапляючи на крапельки, починають розпадатися на різні кольори. Потім усі разом утворюють веселку. Які кольори ти в ній бачиш? Грибочок придивився і відповів, повільно називаючи кольори: — Червоний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій і фіолетовий. — Правильно, синку, — похвалила мама. — У веселці сім кольорів. Ти дуже уважний. Промінчик сонечка — це чисте біле світло, і воно може розпадатися на сім прегарних кольорів, які ти назвав. Грибочок почав уявляти, як сонячні промінчики заходять у гості до крапельок і там із ними відбувається чарівне перетворення. — Мамо, а по веселці можна пройтися? — запитав грибочок. Веселка нагадувала йому міст через річку, тільки дуже незвичайний.

• #5-7 років
• #7-9 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #природні явища
• #навколишній світ

Омелян і податки

У далекому царстві, у могутній державі жив собі юнак-ділок на ім'я Омелян. Гроші заробляти і жити на широку ногу він умів і любив, користуватися благами суспільства теж любив, та ось біда –– податки платити не любив. Вважав він себе хитрішим за всіх, тому думав, що держава якось без його внесків до скарбниці обійдеться. Та тільки забував Омелян, що хороші дороги, упорядковані парки, артгалереї і багато чого ще не береться з нізвідки. Усе це з'являється завдяки регулярним внескам добропорядних платників податків. Але наша історія зовсім не про те, що думав Омелян, а про те, як він вирішив не платити податки. Справа його йшла добре, роботодавця він більше не потребував, тож одного дня подумав-подумав і вирішив: а навіщо я маю віддавати державі частину своїх кровно зароблених, якщо вона не забезпечує мене роботою? І платити податки припинив. Місяць минає, другий, а Омелян живе і радіє –– мовляв, як же я раніше не здогадався залишати собі весь заробіток. На третій місяць приходить до нього податковий інспектор.

• #9+ років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #виховання
• #мораль та етика

Бабка

З малесенького яєчка вилізла крихітна личинка Наяда. Вода навколо неї була тепла, а світ — дуже цікавий. Наяда повзла по гілочці водорості й озиралася навколо. Повз неї пропливла зграйка галасливих мальків. Дном повільно повзли дві чорні черепашки, залишаючи на піску довгі сліди. Блиснув сріблястим боком карась, шаснула у своїх справах зелена жаба. Поруч у водоростях сновигали і перегукувалися чорні п’явки. — Агов, ти хто? — гукнула личинку одна п’явка. — Не знаю поки що, — сказала Наяда, — мені ще ніхто не розповів. — Подивіться! — закричала п’явка своїм приятелькам. — Яке смішне малятко з короткими лапками й довгим товстим черевцем. Хто знає, що воно таке? П’явки скупчилися навколо Наяди, запитали, як її звуть, помацали її лапки й черевце. Але так нічого й не зрозуміли і не змогли дізнатися, хто вона така. — Вона має зябра, щоб дихати під водою, — сказала перша п’явка. — Але це не риба. І не жаба. У неї є лапки, але немає вусиків, отже, вона не жук. О, я згадала! У раків теж схожа будова і є зябра. — Зачекай, але ж у неї немає клешнів! — заперечила друга п’явка. — Точно. Тоді у рака й запитаємо! — запропонувала перша п’явка. — Він, напевно, знає, хто вона!

• #7-9 років
• #9+ років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #навколишній світ
• #шкільні корисності

Місяць і Сонце

Споконвіку Місяць і Сонце працювали злагоджено, як годиться –– кожне світило у свій час. Але якось Місяцю захотілося попрацювати вдень. –– Сонце, а давай з тобою поміняємося місцями. Ти попрацюєш вночі, а я буду світити вдень. Дуже мені хочеться подивитися на активних людей. А то я завжди працюю тільки тоді, коли вони сплять, –– запропонував Місяць. –– Добре, спробуймо, –– погодилося Сонце. Наступного ранку замість Сонця на небі зійшов Місяць. Став він світити щосили, але світліше від цього не ставало. Багато людей проспали через те, що за вікном була темрява. А потім подивилися вони на годинник і здивувалися, чому ж Сонця досі немає. Стали панікувати, адже на вулиці було темно, попри яскравий місяць угорі. Ніхто не хотів працювати в темряві, всі хотіли спати. Розійшлися люди по домівках Сонця чекати. А коли воно зійшло, за годинником належало спати. Ніч, а Сонце зійшло –– дивувалися люди. Але роботу знову ніхто не вийшов — всі спали. –– Так справа не піде, –– заявило Сонце. –– Люди не звикли не спати вночі, тому моя робота їм у цей час не потрібна. А твого світла не вистачає, щоб працювати вранці та вдень. Спробуймо працювати одночасно.

• #5-7 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #природні явища

Вірний друг

Жив собі у лісі зайчик Хвостик, у якого була справжня морквяна ракета. Щоразу, коли Хвостик хотів покататися на ній, він вилазив на чарівну гігантську моркву і тричі вигукував: «Лечу на ракеті до зірок і комети!». Багато звірят любили гратися з нашим зайчиком –– дуже вже їм подобалося разом із ним кататися на морквяній ракеті. А Хвостик ніколи нічого не шкодував для своїх друзів. Він не тільки дозволяв їм кататися на ній, а й завжди, коли було потрібно, приходив до звірят на виручку. –– Як добре, що ти в нас є! –– радів їжачок Колючка. –– Ти наш найкращий друг, –– усміхаючись, говорила білочка Малючка. –– Яка в тебе крута ракета! Дякую, що дозволяєш нам кататися на ній, –– дякувала мишка Малятко. Але якось морквяна ракета зламалася. Хвостик дуже засмутився і покликав своїх друзів на допомогу. –– Вибач, сьогодні я дуже зайнятий, –– сказав йому їжачок Колючка. –– Може, ти мені допоможеш завести ракету? –– звернувся зайчик до білочки. –– Якось іншим разом, Хвостику, а зараз я зайнята, –– відповіла Малючка. –– Крихітко, а на тебе я можу розраховувати? –– поцікавився Хвостик у мишки. –– Звичайно, можеш! Щойно полагодиш свою ракету, –– відповіла йому мишка. –– Давайте тоді без неї пограємо один з одним, –– запропонував зайчик. –– Дякую, але сьогодні ми не можемо, –– відповіли звірята. Тоді Хвостик остаточно засмутився і гірко заплакав.

• #До 5 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #виховання
• #мораль та етика

Веселі поросята

У далекому казковому лісі серед високих дерев жили собі поросята Хрюпик, Масик і Плюшик. Вони були найкращими друзями і завжди веселилися і сумували разом. Якось гарного сонячного ранку поросята гралися на галявині. ― Давайте сьогодні вирушимо в подорож! ― запропонував Хрюпик. ― Ми обійдемо весь ліс і напевно знайдемо що-небудь цікаве! ― Звучить заманливо! ― підтримав Масик. ― А якщо ми знайдемо скарб? ― Так, так! Скарб! ― підхопив Плюшик. ― Ми будемо справжніми героями, якщо знайдемо скарб! І поросята вирушили в дорогу. Вони пройшли через густий ліс, перестрибнули через струмок і навіть зустріли кумедного їжачка на ім'я Кулька, який розповів їм, що скарб схований на вершині високої гори. ― Нам потрібно подолати всі перешкоди, щоб дістатися до скарбу! ― заявив Хрюпик і поросята знову вирушили в дорогу. Поки вони піднімалися до вершини, Масик втомився і застогнав. ― Я не можу більше йти! Мені так важко! ― Не впадай у відчай, дорогий друже! ― підбадьорив його Плюшик. ― Відпочиньмо трохи і продовжимо шлях. Адже ми разом, а значить, зможемо витримати будь-які випробування!

• #До 5 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #виховання
• #мораль та етика

Лисичка Твікі

Сьогодні Твікі трохи занудьгувала. На вулиці лив дощ і всі її друзі сиділи по домівках. Сама Твікі вдома сидіти не бажала, тому не минуло й кількох хвилин, як лисичка промокла наскрізь. ― Зайди додому! ― суворо покликала її мама. ― Ну мам! Мені ну-удно, ― жалібно протягнула Твікі і знову висунула на вулицю свою мордочку. ― Ось вийде сонечко, тоді й погуляєш, ― відповіла мама. ― І погратися з ним зможу? ― зраділа лисичка. ― Звичайно! Нарешті, дощ припинився, і мама відпустила Твікі погуляти. ― Сонечко, давай дружити! ― крикнуло лисеня, дивлячись на небо. ― Давай! ― відповіло Сонечко. ― Пограємось? ― Звичайно! ― погодилася лисичка. ― А у що ти вмієш грати? ― Можу в хованки, хочеш? ― запропонувало Сонечко. ― Чудово, чур я першою ховаюся! ― крикнула Твікі й залізла під чагарник із густим листям так, що промені Сонечка довго не могли її там дістати. Але воно все-таки до неї проникло і зігріло своїми промінчиками. Тоді лисеня усміхнулось. ― Тепер твоя черга ― ховайся! І Сонечко тут же сховалося за хмаринками.

• #До 5 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #природні явища