Терапевтичні казки

Куртка із секретиком

В одному великому місті жив маленький хлопчик, який не любив верхній одяг. Які тільки куртки та комбінезони йому не пропонували –– і з машинками, і з космонавтами, і сині, і червоні, і жовті, і різнобарвні. Але малюкові нічого не подобалося. –– Куртки не подобаються, одягатися не подобається! –– лише повторював батькам маленький хлопчик. Дійшло до того, що навіть взимку малюк відмовлявся вдягати теплу куртку чи модний комбінезончик. Мама з татом були дуже засмучені, адже замість того, щоб гуляти з малюком, усі були змушені сидіти вдома. Без куртки ж взимку не вийдеш із дому. А на вулиці так гарно –– санки, гірка, сніг, бурульки! Як чудово гуляти на свіжому морозному повітрі й не мерзнути у своїй теплій курточці. Якось, коли хлопчик вкотре відмовлявся одягати на себе верхній одяг, курточка раптом заговорила з ним.

• #До 5 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #емоції
• #взаємини в сім'ї
• #когнітивні навички

Звичне незвично

Якось шахам набридло жити звичайним життям. –– Чому ми всі лиш тільки те й робимо, що турніри щодня проводимо?! –– кричали пішаки. –– Так, хочеться чогось новенького і незвичайного! –– підтримували їх коні. Думали-думали шахи, що ж їм ще цікавого зробити і придумали! –– А влаштуймо театр. Кожному буде дана роль і ми зіграємо спектакль, як справжні артисти! –– запропонував слон. –– Чудова ідея! –– підтримали його інші шахові фігури і почали готуватися до виступу. У наших героїв вийшла прекрасна вистава! Кожна шахова фігура відчувала себе справжнім актором. Вперше шахи не змагалися, а співпрацювали. Якось наші герої потрапили до рук одного хлопчика. –– Тримай, це чарівні шахи! –– сказала мама синові. –– Але щоб їхні чари розкрилися, ти маєш сам придумати, що з ними ще можна робити. Продавець у магазині сказав, що колись вони навіть показували виставу.

• #5-7 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #емоції
• #когнітивні навички

Зайчик вередун

Жив собі на світі маленький зайчик, який дуже любив вередувати. Як тільки щось йому не до вподоби –– одразу примхи. Терпіла мама витівки свого малюка, а потім пояснювала: –– Послухай мене, малюче, так не можна. Подивися, скільки всього цікавого навколо, а ти витрачаєш час на одні лише примхи! Так ні на що більше сил не вистачить. –– Ну й нехай, нічого мені не потрібно! –– ображено відповідав зайчик. Якось, заспокоївшись після чергової примхи, зайчик захотів погратися, на що мама йому сказала: –– Пізно вже, любий, пора спати. Ти багато часу витратив на примхи, тому на ігри в тебе вже не залишилося сьогодні часу. Зайчик засумував, але тоді згадав, що зараз він іде купатися у ванні з улюбленою ароматною пінкою.

• #До 5 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #емоції
• #соціалізація та поведінка
• #взаємини в сім'ї

Кіт Котофійович

Жив собі на світі добрий Кіт Котофійович, який дуже любив дарувати. Та не прості подарунки, а розумні! Тому що кожному він дарував тільки те, що дійсно було потрібно. Кіт Котофійович чудово вмів розпізнавати, що потрібно іншому в той чи інший момент. Тому його подарунки завжди тішили людей навколо. Якщо наш герой бачив, як плачуть дітки, то дарував їм іграшки, про які вони завжди мріяли. Якщо бачив, що тваринам, птахам чи комахам потрібна допомога, то завжди надавав її, а на пам'ять залишав їм такий подарунок, якому кожен із них був дуже радий. Якось до Кота Котофійовича прийшов гарно вбраний хлопчик із багатої родини. ― Мені казали, що ти надзвичайною щедрий і вмієш дарувати іншим тільки те, що їм справді потрібно, ― сказав він. ― Так і є, ― відповів Кіт Котофійович. ― Просто я люблю робити інших щасливими і робити їм подарунки.

• #До 5 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #емоції
• #соціалізація та поведінка

Рішучий Юрко

Жив собі на світі нерішучий хлопчик Юрко. Перед тим, як щось зробити, він зазвичай дуже довго вагався. Тому, що боявся помилитися. Йому весь час здавалося, якщо він щось зробить не так, то буде глибоко нещасною людиною. Тому дуже часто стримував свої бажання і прагнення. Юрко дуже любив дивитися на панораму міста з висоти. Але мама не дозволяла йому підійматися на дах, щоб милуватися містом. Тоді хлопчик придумав спорудити з дерев'яних дощок драбину із сидінням, щоб потай від усіх вилазити туди й насолоджуватися улюбленими краєвидами щодня. Довго думав Юрко, як це зробити, сумнівався, чи варто взагалі щось робити, чи краще продовжити плисти за течією. І з кожним днем його мрія віддалялася від нього... Якось уранці Юрко вийшов із дому і дорогою до школи підійшов до найвищого й наймогутнішого дерева, поруч із яким колись збирався будувати драбину. Хлопчик обійняв дерево і раптом заплакав.

• #7-9 років
• #9+ років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #страхи та тривоги
• #емоції
• #самооцінка

Впевнений єдиноріг

Жив собі на світі єдиноріг Марва, який дуже залежав від чужої думки. Що б він не робив, завжди думав, що ж про нього подумають інші. Кожне заняття і спілкування давалися йому з великими труднощами, адже Марва завжди озирався на людей навколо. –– Так не можна, скоро я з глузду з'їду, якщо буду постійно думати про чужу думку, –– повторював собі єдиноріг, але ніяк не міг перемогти себе. Якось Марва так засмутився, думаючи про чужу думку, що навіть захворів. Єдиноріг викликав лікаря і до його приходу залишався у своєму ліжечку. Лікар виявився мудрим і майже відразу зрозумів справжню причину хвороби нашого героя. –– Як часто у вас болить голова? –– поцікавився лікар. –– Дуже часто, –– відповів Марва. –– Чи часто ви думаєте про те, що про вас подумають інші?

• #7-9 років
• #9+ років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #страхи та тривоги
• #емоції
• #самооцінка
• #зміни в житті

Зайчик-ледар

Жив собі на світі зайчик, який цілими днями нічого не робив. Ні, не тому, що нічого не вмів і не хотів, а тому, що дуже сильно боявся критики і несхвалення з боку звірів. Але інші ж про це нічого не знали, тому нашого героя прозвали ледарем. –– І не набридло тобі цілими днями нічого не робити? –– поцікавилася в нього бджілка, що пролітала повз. –– Не набридло, –– відповів їй зайчик. –– А, може, доглянеш за моїми дітками, поки я на роботі? –– Не можу, раптом щось не так зроблю. І продовжив зайчик сидіти без діла. Раптом він почув гучний крик, що пролунав поблизу. –– Рятуйте, допоможіть! Оглянувся наш герой і побачив, як величезний орел схопив польову мишу у свої міцні лапи.

• #5-7 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #страхи та тривоги
• #емоції
• #самооцінка

Версальське диво

Жив собі на світі маленький пряник, який нічим особливим не вирізнявся з-поміж інших своїх братів і сестер. Але це тільки на перший погляд. Насправді ж всередині цього пряника була величезна любов до себе і до світу. Він знав, що хоче домогтися більшого, ніж просто бути смаколиком до чаю або кави. Пряник дбав про себе і всіляко прикрашав себе, приміряючи різноколірну глазур. Йому подобалося мати гарний вигляд і прикрашати собою весь світ. –– Куди ти так чепуришся? –– сміялися над ним інші пряники. –– Все одно ж сьогодні ввечері нас з'їдять на десерт. Яка різниця, який ти вигляд будеш мати при цьому! –– Не дозволю їм навіть торкнутися до себе. Ви як хочете, а я не маю наміру сьогодні ввечері зникнути за чашкою чаю. Хочу прикрашати вітрини у Версалі!

• #5-7 років
• #7-9 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #емоції
• #самооцінка
• #зміни в житті

Вже не вередунка

Жила собі на світі маленька дівчинка, яка любила вередувати. Якщо щось було не так, як вона хотіла, дівчинка відразу починала плакати. Якщо хтось чимось грався, їй теж потрібно було це негайно. Бувало й так, що іграшка їй зовсім не потрібна була, але вона її нікому не давала. Коли друзі її запитували, чому вона вередує, то у відповідь чули, що вона поводитиметься так, як хоче. Однак коли її друзі починали поводитися так, як їй не подобалося, дівчинка на знак протесту починала кричати й тупотіти ногами. Набридло друзям терпіти її витівки, і вони пішли від неї. Перестали запрошувати у свої ігри і навіть звертати увагу на неї.

• #До 5 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #емоції
• #соціалізація та поведінка
• #зміни в житті

Гарний погляд

Жив собі на світі вантажний автомобіль на ім'я Фур-Фур, який часто сумував. Вірніше, нашого героя насправді звали Фир-Фир-Фир, але він так часто сумував, що навіть майже не посміхався. Тому коли його запитували: –– Як тебе звати? Він усім знехотя відповідав крізь похмурий настрій: –– Фур-Фур. Машинки так звикли до Фур-Фур, що майже ніхто з них уже й не пам'ятав його справжнього імені. А хтось і зовсім не знав. Одного разу господар вантажівки прикрасив Фур-Фура новорічним дощиком і цукерками. –– Який ти ошатний і святковий! –– захоплювалися інші машинки. Фур-Фур подивився на себе в крижане дзеркало і лише посміхнувся: –– Так, гарно. Тільки свято буде не для мене, а для дітей. Це вони з'їдять усі ці цукерки і гратимуться з дощиком!

• #До 5 років
• #Для хлопчика
• #Для дівчинки
• #емоції
• #самооцінка
• #когнітивні навички