Бабка

З малесенького яєчка вилізла крихітна личинка Наяда. Вода навколо неї була тепла, а світ — дуже цікавий. Наяда повзла по гілочці водорості й озиралася навколо. Повз неї пропливла зграйка галасливих мальків. Дном повільно повзли дві чорні черепашки, залишаючи на піску довгі сліди. Блиснув сріблястим боком карась, шаснула у своїх справах зелена жаба. Поруч у водоростях сновигали і перегукувалися чорні п’явки.

— Агов, ти хто? — гукнула личинку одна п’явка.

— Не знаю поки що, — сказала Наяда, — мені ще ніхто не розповів.

— Подивіться! — закричала п’явка своїм приятелькам. — Яке смішне малятко з короткими лапками й довгим товстим черевцем. Хто знає, що воно таке?

П’явки скупчилися навколо Наяди, запитали, як її звуть, помацали її лапки й черевце. Але так нічого й не зрозуміли і не змогли дізнатися, хто вона така.

— Вона має зябра, щоб дихати під водою, — сказала перша п’явка. — Але це не риба. І не жаба. У неї є лапки, але немає вусиків, отже, вона не жук. О, я згадала! У раків теж схожа будова і є зябра.

— Зачекай, але ж у неї немає клешнів! — заперечила друга п’явка.

— Точно. Тоді у рака й запитаємо! — запропонувала перша п’явка. — Він, напевно, знає, хто вона!

Вони схопили Наяду за лапки й потягли на мулисте дно, до нірок, де жили раки.

— Гей, раче, виходь, на малятко поглянь! — закричали п’явки й засміялися.

Рак не терпів шуму, особливо він не любив п’явок, бо вони були приставучі й безцеремонні. Тому тихенько сидів у глибокій норі й ворушив вусиками.

Але п’явки не здавалися, а кілька з них навіть запливли в нірку й почали його лоскотати. «Не відстануть!» — зітхнув рак і виліз назовні.

— Чого вам, непосиди? — невдоволено пробурмотів він.

— Дивись! — вказали п’явки на личинку Наяду. — Хто це?

Рак обійшов малятко з усіх боків. Оглянув її великі очі, моторні лапки, довге товстеньке черевце.

— Дуже схожа на цвіркуна лугового, — нарешті замислено мовив він. — Просто дуже!

— Але в неї зябра! — вигукнула перша п’явка, — Цвіркун би загинув у воді.

— Так-так, — підтвердила друга п’явка. — А вона дихає і навіть щось там ловить і жує!

Наяда й справді спіймала когось своїм потужним ротом і швиденько проковтнула.

— Хм, — сказав рак. — Ну тоді не знаю. Може, це якась рідня жука-плавунця? Запитайте його.

— Ну ні, — сказали п’явки. — Він дихає повітрям, і взагалі, ми до нього не підемо, бо він нас без розмов зжере.

Рак поклацав клешнями й побажав їм щастя в пошуках, а потім із задоволенням заліз у свою нірку: він хотів відпочити.

Наяда після цих прогулянок відчула страшенний голод. Вона залізла у водорості й пообідала залишками якихось рослин. Потім прилипла до травинки. Напевно, вже настала ніч, бо у воді стемніло. Наяда заснула.

Їй наснилося, що в неї виросли величезні крила і вона літає над водою й підіймається до хмар.

Вранці личинку знову оточили п’явки.

— Ого, а ти вже підросла! — здивувалися вони. — Ми тут у риб розпитували, але ніхто нічого не знає про таких, як ти.

— Можна, я поки що з вами поплаваю? — попросилася Наяда. — А то я тут нікого не знаю.

— Звісно, плавай! З нами весело! — погодилися п’явки.

Личинка Наяда попливла з ними. Справді, п’явок ніхто не зачіпав. Вони самі були задиркуваті і до всіх чіплялися. Від них тікали навіть великі хижі риби та черепахи.

Наяда помітила, що у водному світі весь час хтось когось їв. Особливо діставалося ікринкам, малькам і пуголовкам. Якщо вони не встигали сховатися, то потрапляли в пащі рибам і хижим жукам. П’явки взагалі любили кров. Вони іноді присмоктувалися до риб або водоплавних птахів. Напившись крові, вони потім довго лежали на дні. Про себе Наяда дізналася, що їй подобаються личинки комарів і мошок. Так вона зрозуміла, що теж хижачка.

А плавала вона, з силою виштовхуючи із себе воду. Це було схоже на поштовхи або ривки. Виглядало красиво. Наяда любила поплавати, покружляти, їй здавалося, що вона танцює і трошки летить.

Іноді личинка висовувала на поверхню голову й роздивлялася навколишній світ.

Поруч із нею на воді плавало латаття: зелене листя і білі прекрасні квіти. Над лататтям літали бабки і барвисті метелики. На синьому небі під білими хмарами ширяли птахи. Наяда милувалася всіма цими літаючими істотами, і їй теж хотілося літати.

Тоді вона пірнала й літала під водою. Тут теж було гарно, тільки потрібно було вчасно помічати хижих риб і великих черепах, щоб не стати їхнім обідом.

Якось Наяда відпочивала у воді, обійнявши гілочку водорості. Аж тут почувся якийсь тріск. Личинка озирнулася, але навколо нікого не було. Тріск повторився. Раптом Наяда зрозуміла, що це вона тріщить, вірніше, тріщить її тіло. Вона дуже злякалася. Потім відчула, що їй тісно, і почала вибиратися зі свого тіла. Коли личинка вилізла повністю, то побачила, що її тіло, точніше, оболонка, тепер перетворилася на щось чуже. А вона сама, ціла й неушкоджена, сидить на піску.

Тільки ніби підросла.

— Ти полиняла, — констатував зелений рак, що чимчикував повз. — Це нормально. Багато жуків линяють.

— Отже я — жук? — запитала Наяда.

— Найімовірніше, так, — сказав рак і поповз далі.

— Хм, жук із зябрами… — промовила Наяда сама до себе.

Настала осінь. Холоднішало. Латаття дедалі частіше йшло під воду й жило там, зрідка підіймаючись на поверхню. Всі жучки, черв’ячки і жаби будували собі хатки і готувалися зимувати, тільки безтурботні п’явки так само гасали по озеру.

— Чому ви не будуєте собі зимовий прихисток? — запитала Наяда.

— Нам і так добре! — безтурботно відповідали п’явки.

Наяда вирішила зимувати в стеблах великих пухнастих водоростей.

Вода ставала дедалі холоднішою, листя вже падало на поверхню озера.

Наяда за цей час ще двічі полиняла. Потім вона відчула, що стає лінивою, їй менше хочеться плавати й більше — спати. Тоді вона залізла у свою кімнатку з водоростей і звідти вже спостерігала, як озерна гладь затягується кригою, і в цей лід вмерзають наївні й безтурботні п’явки. Наяді було їх шкода, але вдіяти вона нічого не могла, бо тіло її майже не слухалося, воно стало сонним і важким.

Прокинулася Наяда від того, що їй знову було тісно у своїй оболонці. Розірвавши її, вона роззирнулася навколо. Лід нагорі розтанув і п’явки ожили знову.

«Як чудово, що вони не замерзли!» — подумала Наяда й помахала їм лапкою.

— Ой, як ти виросла! — вигукнула перша п’явка.

— Дуже виросла! — підтримала подружку друга п’явка. — А там нагорі вже весна. Скоро розпустяться дерева і квіти, а потім настане літо.

Наяда спливла нагору. Її улюблене латаття вже потихеньку теж підіймало на поверхню води листочки і бутони. Дерева готувалися квітнути, а трава утворила зелений килим.

Наяда повернулася додому дуже голодною. Вона почала вишукувати між водоростей личинок комарів і мошок. Вони були надзвичайно смачні.

Всю весну личинка росла й линяла. А влітку, коли вода добре прогрілася, її знову потягнуло на поверхню. Наяда вибралася з води на стебло очерету і зрозуміла, що починає відбувається щось дивне. У неї наче зникли зябра й почали рости крила під старою оболонкою. Вона могла дихати на повітрі! Наяда дуже здивувалася. У воду її більше не тягнуло.

Якось уранці стара оболонка лопнула, і Наяда з подивом виявила в себе справжні крила! Тільки вони поки що були зморщені. Але сонечко їх підсушило, а вітер провітрив. І невдовзі Наяда їх розправила. Крила були прегарного синього кольору, наче небо. І тільце її стало прекрасним, струнким і витонченим. Дивовижне перетворення зі страховиська на красуню! Наяда подивилася на себе в дзеркало води.

— Привіт, бабко! — крикнули із води п’явки.

— Ви мене не впізнали? — здивувалася вона. — Це ж я, Наяда!

— Овва, то ти бабка! — зраділа перша п’явка.

— Справжня бабка! — підтвердила друга. — Така струнка й легка!

Наяда злетіла над озером, над полями й луками, над квітами й деревами. Ох, як це було добре й чарівно — літати! Кружляти, танцювати в небі!

У височині їй трапилися інші бабки: червоні, зелені, жовті. Вони розповіли, що летять рятувати всіх від комарів і мошок. Звісно, Наяда полетіла з ними. Світ бабок був різнобарвним і різноманітним, а політ — радісним і стрімким. Іноді вони милувалися собою в дзеркалі води, адже бабки справді прекрасні й дуже корисні. І з навалою мошок та комарів вони справляються легко й швидко.

А тому… Бережіть бабок!

Відкрийте всі таємниці нашого чарівного лісу!

Бібліотека авторських "Живих казок" чекає на вас!
Сотні корисних історій для розваг і розвитку дітей.
Перегляньте наші казкові ТАРИФИ — вони вас приємно здивують.
Подаруйте дітям радість, задоволення і користь!