Чаклун
Дівчинка Міла сиділа на гойдалці й дивилася на веселку. «Ох і гарно було б пробігтися по ній! — подумала вона. — Напевно, веселка прохолодна і смачно пахне». Їй чомусь здавалося, що веселка пахне льодяниками.
Коли гойдалка злетіла, веселка раптом спалахнула і зникла, а замість неї в райдужному хороводі навколо Міли закружляли метелики: фіолетовий, синій, блакитний, зелений, жовтогарячий і червоний.
— Привіт! — сказав червоний.
— Хочеш із нами? — запитав жовтогарячий.
— У райдужну подорож! — додав жовтий.
— А можна? — зраділа Міла.
— Навіть треба, — мовив зелений метелик.
— Нам потрібна допомога, — зітхнув блакитний.
— Злий чаклун ловить веселки, — сказав синій.
— І перетворює їх на нічні кошмари, — сумно закінчив фіолетовий.
Злий чаклун жив у темній печері. Він не любив людей, не любив радості й узагалі нікого й нічого не любив. Але йому подобалося перетворювати все добре й хороше на темне і страшне. Особливо — брати веселки, такі яскраві та променисті, й перетворювати їх на нічні кошмари, підмішуючи людям у сни. Люди лякалися, а чаклун живився енергією страху і ставав дедалі більшим та могутнішим. Він задумав захопити весь світ і перетворити людей на своїх слуг і маріонеток. Йому здавалося це дуже кумедним, і він просто заливався злісним сміхом.
