Час
Онук дивився на свого старенького дідуся.
— Дідусю, а коли ти був таким маленьким, як я? — запитав він.
— Ой, онучку, давно, — погладив дід свою білу бороду. — Років шістдесят тому. Навіть не віриться, що й було це колись. Час швидко летить.
— Дідусю, а хто придумав час? Той, хто придумав годинник? — продовжував цікавитися маленький онук.
— Звісно, ні! — заперечив дідусь. — Годинники вигадали люди, щоб зловити час і не спізнюватися на роботу й на побачення. А час — він був іще до цього.
— А його можна побачити, помацати? — не вгавав онук.
— А давай ми з тобою вийдемо на вулицю і подивимося! — запропонував дідусь.
Вони взялися за руки, такі схожі один на одного, тільки дуже віддалені за часом, і вийшли з дому.
День був теплим і ясним. Сонце щедро дарувало природі свої промені. Воно погладило діда й онука по головах.
— Дивись, — сказав дідусь. — Сонце від Землі розташовується далеко-далеко. Сонячному променю, щоб долетіти до нашої планети, потрібен час.
