Чорна зебра

Жила собі на світі чорна зебра, яка вважала, що знала все краще за інших. Багато хто дивувався, мовляв, як же так, адже ж нічиї думки вона читати не вміла. Але переконувати нашу героїню ніхто не наважувався. Сама ж зебра щиро не розуміла, чому у її товаришів на тілі були білі смужки, а в неї не було... Якось зебра прийшла до водойми, щоб втамувати спрагу, і раптом побачила слона, який жадібно пив воду. Наша героїня наблизилася до слона, але той навіть не повернувся в її бік. Тоді зебра ображено зауважила: –– Яка невихованість! Отже, вважаєш мене порожнім місцем... Слон і вухом не повів, продовжуючи пити воду. Тоді зебра голосно крикнула: –– Міг би хоч привітатися! Коли слон нарешті втамував свою спрагу, то відірвався від води і повернувся в бік зебри. –– Чому ти вважаєш, що я думаю про тебе, як про порожнє місце? –– запитав він. –– Тому що ти не привітався зі мною, –– відповіла зебра. –– А що я в цей момент робив? –– Пив воду. Причому так захоплено, що не спромігся хоч на секундочку відволіктися від свого заняття. –– Саме так! У той момент, коли ти підійшла, я був зайнятий втамуванням спраги. А не роздумами про те, порожнє ти місце чи повне, –– спокійно відповів слон. –– Якщо хочеш знати, я в цей момент взагалі ні про що не думав!