Дерева, що ходять
У глибині в тропічного лісу росла маленька пальма. Її мама росла поруч і розповідала донечці різні історії, які приносили на своїх хвостах балакучі папуги.
— За нашим лісом розкинувся океан, — почала мама нову історію перед сном. — У ньому живуть різноманітні істоти. Є риби, медузи, морські зірки і морські коники, корали дивовижних забарвлень. Океан котить на берег хвилі й омиває коріння пальм, що ростуть там… Хвилі цілують берег і виблискують сонячними зайчиками.
— Мамо, а чому ми не ростемо на березі океану? — захвилювалася пальмочка. — Я так хочу побачити його!
— Колись вітер приніс звідти наше насіння. Відтоді пальми оселилися тут. У нас теж добре, є багато сусідів-дерев. Ми даємо притулок птахам і різним тваринам. Ти й сама радо граєшся разом із невгамовними мавпочками.
Пальмочка кивнула.
— Однак дерева не мають ніг, — продовжила пальма. — Тому переміщатися ми можемо тільки насінням. Тобто твої діти, можливо, колись знову побачать океан.
— А я ні? — засмутилася пальмочка.
Доросла пальма тільки зашелестіла листям. Вона й сама б хотіла побачити океан, вдихнути солоне повітря, прохолоду й свіжість, послухати, як шепочуться хвилі.
Вночі маленькій пальмочці наснилося, що в неї просто зі стовбура виросли міцні ноги, і вона потихеньку пішла крізь ліс. Під крики нічних птахів пальмочка брела уздовж сонних дерев, і до ранку вийшла на берег океану. Океан сяяв у сонячних променях і вабив до себе. Пальмочка забігла у воду.
