Дякую, Манюня

Листя висихало і повільно злітало з гілок, м'яко вкриваючи землю барвистим килимом. Сьогодні нутрія Манюня встала раненько, щоб до обіду закінчити підготовку своєї нірки до зими. Прогулюючись неподалік від власного будиночка, вона раптом почула чийсь жалібний плач. Манюня озирнулася навколо і побачила маленьке мишеня, яке схлипувало і витирало лапками сльози. ― Як тебе звати, крихітко? ― поцікавилася нутрія. ― Я Рудик, ― відповіло мишеня, продовжуючи схлипувати. ― А тебе як звати? ― А мене звати Манюня. Чому ти плачеш? ― Сьогодні вночі буревій зруйнував мою хатинку, яку я зовсім недавно побудував для зимівлі. Тож тепер я напевно замерзну і загину від холоду... ― О, це дуже сумно! Співчуваю тобі, ― відповіла Манюня. ― Чим я можу допомогти?