Добре серце
На одному городі ріс собі гарбуз із добрим серцем. Він радів усьому, що відбувалося навколо нього, бо вважав життя напрочуд прекрасним.
Коли визирало сонечко, гарбуз усміхався йому і з вдячністю приймав теплі промені. Сонечку подобався гарбуз, і воно намагалося дати йому ще більше тепла. Умившись сонячними променями, гарбуз сяяв і ставав схожим на небесне світило.
А коли йшов дощик, гарбуз не ховався від нього, як багато інших рослин, а з радістю приймав дощові краплі. Дощику подобався гарбуз, і він намагався дати йому ще більше вологи. Умившись дощовою водою, гарбуз ставав іще чистішим і гарнішим.
Коли налітав вітер, гарбуз і від нього не ховався, а з радістю приймав пориви стихії. Вітру подобався гарбуз, і він теж намагався дати йому більше свіжого повітря. Вітер здував з нього бруд і пил, і гарбуз ставав ще блискучішим і сильнішим.
Якось примхлива троянда спитала у гарбуза:
–– Як ти можеш радіти вітру чи дощу? Адже вони такі холодні й сирі.
–– Я радію тому, що вони дають мені, –– відповідав гарбуз. –– Завдяки їм, я стаю кращим.
Добре серце допомагало гарбузу ставати гарнішим з кожним днем, попри те, що відбувалося навколо.
