Дощик і сонечко

Якось дощик посварився із сонечком. А все тому, що заздрив яскравому світилу. ― Добре тобі, сонце. Твоєму теплу всі раді, а от мене вважають мокрим і неприємним! ― вигукнув дощик. ― Нехай порадіють ще трохи, адже скоро осінь. І тоді ти вдосталь напоїш землю собою, ― ласкаво відповіло сонечко. ― Ну вже ні! Не хочу я чекати, просто зараз почну лити без упину, ― сказав дощ і покликав велику темну хмару. Закрила вона собою сонце, а дощ пішов без зупинки. Лив день, два, три... Уже й річки вийшли з берегів, і кущі з деревами опинилися під водою, і будинки почали затоплюватися. Люди, звірі й навіть птахи благали про спасіння. ― Що ж ти робиш! ― вигукнуло сонечко. ― Хіба тобі зараз добре, коли іншим погано? Дощик раптом зупинився і замислився. Треба ж, він навіть не подивився, що коїлося на землі, поки він лив без зупинки!