Дуб і Верба

Жив на світі один дуже мудрий, але дуже самотній Дуб. Коли повз нього прогулювалися закохані, він лише сумно зітхав і проводжав їх поглядом. А вночі йому снилася прекрасна кохана, яка була поки що десь дуже далеко... –– Може, в мені щось не так? Може, моє коріння таке велике, що не залишає іншим деревам жодного місця поруч зі мною? –– думав Дуб і сумував. Якось поруч із ним з'явилися юнак з дівчиною, яка тримала в руках саджанець верби. Дуб радів, настав кінець його самоті! –– Тут росте дуб. У нього дуже велике й потужне коріння, тому поруч із ним краще не садити вербу, –– сказав юнак. –– Що ви, я не заваджу прекрасному деревцю, тільки не йдіть! –– благав-шелестів листям дуб, простягаючи о них гілки. –– Давай все ж таки тут вербу посадимо, –– відповіла дівчина, ніби почувши благання дуба. Юнак глянув на дівчину закохано і погодився, посадили вербу поруч із дубом. Той, нарешті, відчув себе щасливим. Дуб захоплено дивився на вербу, закривав її своїм листям від сильного дощу і вітру, а перед сном бажав солодких снів. Спочатку верба не звертала на нього уваги, і часто відверталася, бо їй було цікавіше спостерігати за пташками й комахами, за хмарами, що пливуть небом і граються з променями сонця