Гаряче серце

Якось маленькій сніжинці набридло лежати на ялиновій гілці разом з подружками, і вона вирішила прогулятися лісом. Сніжинка легко зісковзнула з деревця і полетіла за вітром. Вона кружляла і зависала в повітрі, радіючи яскравим зимовим зорям і міцному морозу. Раптом сніжинка почула чийсь плач. Спочатку вона подумала, що їй здалося. Але коли спустилася до землі, побачила маленьке біле мишеня. Його ледь вдавалося розрізнити на снігу. Мишеня тремтіло і плакало, витираючи лапками сльози. ― Що з тобою? ― обережно поцікавилася сніжинка. ― Я заблукав і дуже замерз, ― продовжуючи тремтіти, відповіло мишеня. Сніжинка ласкаво торкнулася його вушка і запитала: ― Хочеш, я допоможу тобі зігрітися? ― Я-а-к? ― тремтячи, відповіло мишеня. ― Ти ж холодна! ― Можна я хоча б спробую тобі допомогти? ― Що ж, с-с-спробуй... Сніжинка влаштувалася у втоптаній мишенятком ямці, поруч з ним, ніби захищаючи від пронизливого вітру. І почала розповідати йому чарівну добру казку. Невдовзі мишенятко помітило, що йому вже наче не так і холодно, він вже не тремтів, а ніби заспокоївся і навіть почав відчувати себе затишно. ― Дякую, сніжинко! ― вдячно посміхнувшись, вигукнуло мишеня. ― Якщо хочеш спати, заплющуй очі. А я побуду поруч, щоб ніхто не потривожив тебе, ― прошепотіла сніжинка.