Гравітація

У яблуці жив маленький цікавий черв’ячок. Він увесь час висовувався назовні й роздивлявся навколишній світ. Його будиночок-яблуко висів високо на гілці дерева, тому згори весь світ здавався черв’ячку маленьким, приблизно таким, як він сам. Із землі на черв'ячка дивилися маленькі квіточки й маленькі травинки. Під деревом пурхали маленькі кольорові метелики і дзижчали маленькі бджілки.

Величезними були тільки птахи, які інколи сідали на гілку поруч із яблуком-будиночком і співали пісні. А потім придивлялися уважно до будиночків-яблук і норовили з’їсти черв’ячка. Але він добре ховався, тож черв'яка жодного разу не знайшли.

Черв’ячок народився в будиночку-яблуці й ріс разом із ним. Він ріс, і яблуко теж росло, достигало і врешті було відірване вітром і — бумц! — скинуте на землю.

Черв’ячок у цей час якраз спостерігав за світом, який раптом перекинувся і розлетівся на шматки. Точніше, це будиночок розлетівся. І стражденний черв’ячок опинився на землі без будиночка.

«Безлад який!» — подумав черв’ячок, лежачи у височенній траві й дивлячись на велетенські квіти над головою, на гігантських метеликів і дуже великих бджіл із небезпечними жалами.

Наш герой вирішив, що треба якнайшвидше знову піднятися на дерево, де він раніше жив, і підшукати собі інший будиночок.

Якнайшвидше, звісно, не вийшло, бо світ був досить великий. Довго черв’ячок повз крізь високу траву й велетенські квіти, поки дістався неосяжного стовбура дерева. Стовбуром він пройшов чималий шлях до гілки з яблуком. Потім у яблуці треба було прогризти добротну нірку, щоб гарненько там влаштуватися.

На це черв’як витратив цілісінький день. Коли він нарешті вмостився в новому яблуці, землю вже огорнули сутінки й на небі засяяли зірки. Черв’ячок зітхнув від утоми й заснув.

Вранці він прокинувся і хотів умитися. Тільки-но висунув голову із яблука, як вітер зірвав і його й теж впустив на землю. Увесь світ знову закрутився навколо черв’ячка. Щоправда, цього разу яблуко не розбилося, а просто лежало разом із черв’ячком, який стирчав зі своєї нірки і думав: «Що відбувається? Чому яблука весь час падають на землю? Адже вітер міг би забрати яблуко в небо, до сонця…»

— Ну що, відчув на собі силу гравітації? — усміхнувся в бік яблучного черв’ячка дощовий підземний черв’як. Він був утричі довший і втричі товщий за яблучного черв’ячка.

— Силу чого? — не зрозумів яблучний черв’ячок.

— Силу земного тяжіння! — усміхнувся дощовий черв’як. — Ти що, з Місяця впав?

— Ні, з яблуні, — сторопів яблучний черв’ячок. Він нічого не міг зрозуміти.

— Земне тяжіння — це така штука, яка притягує всі предмети до себе завдяки масі, — пояснював дощовий черв’як. — Ось ти, яблучний черв’ячок, маленький, а наша земля, планета наша, дуже велика. Маючи велику масу, вона має велику силу тяжіння. Тобто земля — це така велика жадюга. Усе, що менше за неї, притягується до неї. А якщо воно росте високо, то падає на неї.

— А чому ж птахи не падають? — запитав яблучний черв’ячок про те, що його хвилювало. Він би дуже хотів, щоб ці шкідливі істоти падали на землю і не могли підвестися.

— Птахи мають крила і хвіст. Тому вони ловлять повітряні потоки й ширяють на них. А якщо вони складуть крила, то впадуть на землю точнісінько так само, як твоє яблуко, — відповів дощовий черв’як.

— Гаразд… — розхвилювався яблучний черв’ячок. — А чому тоді сонце й зірки не падають на Землю? Вона їх хіба не притягує? Вони ж такі привабливі!

Дощовий черв’як нетерпляче покрутив хвостом.

— Ти хіба не знаєш, що Сонце зовсім не маленьке? Воно більше за нашу Землю. А якщо воно більше, то це воно притягує Землю і всі інші планети, або, як ти їх називаєш, зірки. А не навпаки.

Яблучний черв’ячок аж рота роззявив з подиву. Він не міг повірити, що Сонце більше за Землю. Щоправда, потім згадав, що в час проживання на яблуневій гілці все, що було внизу, здавалося йому маленьким. А отже, так може бути і з Сонцем. Тобто воно тільки здається маленьким, бо розташоване далеко, але якщо наблизитися до нього, то воно може виявитися дуже навіть великим.

— А чому ж Земля та інші планети не падають на Сонце? — поцікавився яблучний черв’ячок.

— Тому що в планет і сонця є свої завдання. Наприклад, твоє яблуко теж висіло на гілці й не падало, поки не дозріло, — відповів дощовий черв’як і почав жувати яблуко. — До речі, смачно.

— Пригощайся, — запізно запросив яблучний черв’ячок. — А якби не було цієї, як там її?

— Гравітації? — підказав дощовий черв’як.

— Ну, так, цієї сили тяжіння, — підхопив яблучний черв’ячок, — то щоб тоді було?

— Ну-у-у-у, — протягнув дощовий черв’як задумливо. — Тоді б усі птахи полетіли в космос, якнайдалі від землі. Разом із повітрям і хмарами.

Яблучний черв’ячок зрадів і навіть затанцював на радощах. Дощовий черв’як подивився на нього поблажливо і продовжив:

— Але разом із птахами й повітрям у космос би вирушили океани, піски пустелі, люди, машини, собаки з кішками, усі звірі, яблука ось ці, і ми з тобою, звісно.

— А що, — задумався яблучний черв’ячок, — це ж навіть цікаво!

— Еге ж, — усміхнувся дощовий черв’як. — От тільки в космосі дихати нічим. Адже наше повітря теж полетить кудись. А дихаємо ми всі повітрям. Загалом полетіти-то ми полетимо, але вже трохи мертві. Тому, давай-но разом із силою тяжіння Землі залишимося тут.

— Гаразд, — погодився яблучний черв’ячок. — Тоді мені треба знайти собі новий будиночок.

— Це інше яблуко, чи що? — здивувався дощовий черв’як.

— Еге ж, — відповів яблучний черв’ячок. — На яблуні.

— Ні-ні, — помотав головою дощовий черв’як. — На яблуню тобі нічого лізти. Зараз усі стиглі яблука будуть падати донизу.

— Через гравітацію? — запитав яблучний черв’ячок.

— Так, — підтвердив дощовий черв’як. — Через неї, рідненьку. А ще тому, що достигли. І тому, що їх треба їсти. І взагалі, тобі пора дім не тільки для себе шукати, а й про майбутню сім’ю подумати. Ти ж збираєшся одружитися?

— Одружитися??? — яблучний черв’ячок зробив великі очі й випав зі свого яблука на землю. Він ніколи про таке не думав.

Аж тут поруч із ним упало ще одне яблуко. Із цього яблука визирнуло гарненьке личко з милим бантиком на голові.

— Здрастуйте! — привіталася з нашими черв’яками яблучна черв’ячуня. — Що відбувається?

— Гравітація! — з готовністю пояснив яблучний черв’ячок, підповзаючи ближче до дами.

— Сила тяжіння! — підтвердив дощовий черв’як і засміявся. — Велика сила життя…

Чи не так?

Відкрийте всі таємниці нашого чарівного лісу!

Бібліотека авторських "Живих казок" чекає на вас!
Сотні корисних історій для розваг і розвитку дітей.
Перегляньте наші казкові ТАРИФИ — вони вас приємно здивують.
Подаруйте дітям радість, задоволення і користь!