Ліс
Цуценя лежало на подвір’ї, поклавши голову на передні лапки, і слухало птахів, що співали в гіллі високої вишні просто над ним.
Раптом цуценя почуло якийсь дивний звук.
— Ка-а-ар, ка-а-а-ар! — лунало з-за паркану.
Цуценяті здалося, що хтось кличе на допомогу. Воно одразу ж схопилося й побігло до своєї лазівки в паркані. За парканом кіт спіймав ворона і збирався його з’їсти.
Цуценя кинулося на кота, обгавкало його і вкусило за хвіст.
Кіт випустив птаха, зашипів і втік. Ворон злетів на паркан, обтрусився і подивився на цуцика своїми чорними розумними очима.
— Ти мене врятував, малюче, — сказав він. — Може, і моя допомога тобі знадобиться колись.
— А ти хто? І звідки? — поцікавилося цуценя. — Я таких птахів раніше не бачив.
— Я — ворон. Ми живемо в лісі й там на високих деревах в’ємо собі гнізда.
— Ліс? — зацікавилося цуценя. — А що таке ліс?
— Ліс… — задумливо почав ворон, — це колиска природи.
— Чого? — не зрозуміло цуценя.
