Лісові друзі

У країні Загадкових Чудес, за величезним синім океаном і високими засніженими горами, розкинувся дивовижний ліс. У ньому ніколи не було зими. Кожне дерево, кожен кущик у лісі були наповнені теплом і світлом. У цьому незвичайному місці жили четверо вірних друзів ― зайченя Шустрик, білочка Хвостик, лисичка Хитрунка і ведмежа Топотун. Вони щодня гралися і веселилися під спів птахів і дзвінке дзюрчання струмка.

Ведмедик Топотун був у них заводіякою. Він постійно придумував нові ігри, був найбільшим і найсильнішим. Решта звіряток завжди його слухалися. Ось і сьогодні він затіяв нову гру. Треба було заховати на галявині лісовий горіх, і хто перший його знайде, той і з'їсть. Білочка зраділа найбільше, вона дуже любила горіхи. А ось зайчик Шустрик взагалі не їв горіхи і тому запропонував ховати морквину. Друзі весело розсміялися. Кожен із них пропонував ховати свою улюблену смакоту. Здавалося, ніщо не може завадити веселощам цієї дружньої компанії. Але високо-високо в засніжених горах жила зла Крижана відьма.

У неї було холодне серце і вона ненавиділа сонце, тепло і веселощі. Відьма дивилася через своє зачароване дзеркало на дивовижний ліс і злилася від радісного сміху друзів.

Вирішила вона наслати на незвичайний ліс довгу люту зиму і заморозити все. Відьма подула своїм крижаним подихом у дзеркало, і тут же вихором закрутився холодний зимовий вітер і помчав у бік дивовижного лісу.

Рано вранці прокинувся зайчик Шустрик, і дуже здивувався, що його шубка стала білою, а в будиночку так холодно. Він виглянув у віконце і побачив, що якісь білі пушинки вкрили землю м’якою товстою ковдрою. Він ніколи ще не бачив снігу. Переляканий Шустрик вискочив надвір і поспішив до хатки Топотуна.

Прибігши до ведмедика, зайчик побачив, що біля дверей уже стояли білочка Хвостик і лисичка Хитрунка. Вони теж були налякані й тремтіли від холоду. У дверях з'явився Топотун.

― Здається, вперше в наш ліс прийшла зима! ― стривожено сказав Топотун, ― Я про неї тільки з казок знаю. А сніг бачив на картинках в оповіданнях про далекі краї.

― Як же холодно! ― вигукнула білочка.

― Подивіться! ― здивовано підхопила Хитрунка, ― Зайченя стало білим!

― Це нормально, ― заспокоїв усіх ведмедик. ― Я читав в енциклопедії, що в далеких краях з приходом зими сірі зайці стають білими, щоб їх не було видно на білому снігу.

― Аааа... Це, напевно, щоб краще в хованки грати, ― припустила білочка.

― Усе засипано снігом. ― сказала лисичка, ― Не видно ані ягід, ані чогось іншого їстівного. А що ж ми будемо їсти?

― А як нам зігрітися? ― тремтячи запитало зайченя.

І всі подивилися на Топотуна.

Ведмедик задумливо почухав голову і подумав: «Деякі запаси меду і ягід у мене є. Швидше за все мені вистачить перезимувати. Але на всіх їжі не вистачить. Що ж робити? В інших, напевно, теж щось є із запасів? А чому я взагалі маю про них думати? Як бути? Кожен сам? Чи триматись разом і об'єднати запаси їжі?»