Лижі

У Ніка були лижі. Він ходив кататися з друзями з крутих гірок. Його молодший брат Еван тільки спостерігав за ними й зітхав.

Зима була гарна, сніжна. Еван вибрав собі гірку, на яку видерся, щоб стежити за братом та іншими хлопчаками. В усіх були лижі, і діти вирушали в похід у якісь невідомі казкові далі. Еван просив брата взяти його із собою, але Нік тільки відмахувався.

— Ти ще маленький, будеш відставати! — переконував він Евана. — Та й узагалі, у тебе лиж немає.

Він мав рацію, лиж у Евана не було. Мама й тато не купували йому лижі з тієї самої причини: він був ще маленький.

Тому якось у морозяний зимовий вечір, коли на небі яскраво сяяв круглий місяць і видно було, як удень, Еван пробрався до комори, дістав лижі брата, напхав у лижні черевики Ніка кілька пар шкарпеток і взувся. Так вони стали йому майже якраз.

Тоді хлопчик узяв лижі й лижні палиці і вийшов у двір. Сніг скрипів, зірки підморгували, місяць сяяв.

Еван заліз на гірку, натягнув лижі. Вночі гірка здавалася надзвичайно високою, а спуск — крутим. Хлопчик здригнувся. Страшнувато. Але якщо не зараз, то коли? Він відштовхнувся палицями й полетів униз.

Спочатку, щоправда, поїхав, але потім, перечепившись, полетів, перекидаючись через голову і гублячи лижі.

Приземлився він м’яко, простісінько в замет.

— Що це за хлопчаки тут ночами літають, спокою не дають? — невдоволено пробурмотів пінгвін, який до цього мирно спав у заметі.

Еван вибрався з купи снігу й побачив, що лижі зламалися.

— О, брате, — вів далі пінгвін. — Бачу, катаєшся ти не дуже…

Еван мовчав і ошелешено дивився на пінгвіна. Звідки тут пінгвіни, що розмовляють? Пінгвін же погладив своє біле черевце й запропонував:

— Ходімо зі мною в мою казкову країну, я навчу тебе кататися!

— А це далеко? — нарешті мовив Еван.

— Так, дуже далеко, але я знаю короткий шлях через підземні печери. Хочеш зі мною?

Хлопчик обтрусився від снігу і поклав поруч зламані лижі. Що робити? Вирушити в країну пінгвінів чи повернутися до брата з вибаченнями і зламаними лижами?