Мандри тарганів

Жили собі тарган Милован і тарганиха Малашка. Любили вони чаювати з ранку до смерканку, особливо у вихідні і на дозвіллі. Сядуть за столик із соломки сплетений, на стільчики солом’яні. Вареннячка, медку дістануть, чашечки красиві поставлять, цілющого чаю наллють і сидять, чаюють, душевно розмовляють. Мухи іноді до них у гості заходили, жучки різні. Усі любили духмяний тарганівський чай. Якось у такий чайний день, коли за столом уже були гості, пропав у тарганів чайник. Просто зник та й годі. Охнула тарганиха Малашка: — Де ж чайничок наш? — Може, ти його забула на місце поставити? — припустив тарган Милован. — А от і ні, сам подивися, немає ніде! — заперечила Малашка. Господарі й гості почали шукати чайник, але його ніде не було, навіть у дворі. — Без чаю ніяк не можна! — задумливо мовив тарган Милован. — Що ж… Ходімо по новий чайник! Взяли вони грошики і вирушили на базар. А гості залишилися чаю чекати й чайник шукати, раптом ще не скрізь подивилися. Тільки-но таргани з хати своєї статечно вийшли, назустріч їм миша поспішає. Миша — це, знаєте, звір такий величезний, зубатий, із довжелезним хвостом. Тарганів не цурається: може і на обід, і на вечерю їх їсти.