Морквяне літо

Жила собі глибоко-глибоко в землі маленька морквяна насінинка, яка дуже любила свою комфортну нірку. Їй було настільки добре і тепло під землею, що вона з жахом думала про прихід літа. –– Чому ти так боїшся літа? –– одного разу запитав у неї кріт. –– Тому що зараз мені дуже добре! А коли настане літо, потрібно буде прокидатися і тягнутися до світла. А я цього ой як не хочу, –– відповіла морквина. –– Але ж рости тобі все одно доведеться... –– Не доведеться, якщо не буде весни і літа. Адже тоді вся природа спатиме, зокрема і я. Це тобі, кроту, добре, ти можеш навіть улітку пірнути у свою нору і насолоджуватися спокоєм. –– У всьому потрібна міра. І я, як бачиш, не цілими днями сиджу у своїй норі. Я здобуваю собі їжу, наводжу лад, тебе ось розуму вчу. Без руху не буде й розвитку! А комфорт не дає тобі стимулу рости далі... Коли літо все-таки настало, насінинка стала морквинкою, але вирішила за будь-яку ціну залишитися під землею. Проте літні сонечко і дощик живили землю, а вона своєю чергою –– нашу морквину. У підсумку виросла наша героїня великою та міцною, але з –– під землі до останнього не показувалася. Щосили прагнула повернутися назад.