Можна я
Жив собі на світі хлопчик Юрко. Йому було вісім років і навчався він у другому класі. Юрко був дуже допитливим і розумним, але мав погану звичку ― на уроках він часто вигукував з місця, не даючи іншим дітям жодного шансу відповісти на запитання вчителя.
Щоразу, коли вчитель ставив питання, Юрко одразу піднімав руку.
― Я знаю, я знаю! Можна відповісти! Можна я?! Можна я?!
Хлопчик хотів бути завжди першим і часто перебивав учителя і своїх друзів.
Якось на уроці математики вчитель запитав:
― Скільки буде п'ять помножити на три?
Юрко знову вигукнув відповідь:
― П'ятнадцять!
Інші діти не встигли навіть подумати. Учитель усміхнувся.
― Правильно, Юрко, але давай дамо можливість і іншим дітям взяти участь.
Юркові стало трохи незручно. Він зрозумів, що його поведінка не завжди була правильною. На перерві хлопчик підійшов до свого друга Дмитрика.
― Вибач, що завжди викрикую відповіді першим, я більше не буду так робити.
Дмитрик усміхнувся йому.
