Мишка і бурундук
Миша затягла до своєї комори горішки й пригорнула їх до себе.
— Як же добре, коли є запаси на зиму, — сказала вона сама собі. — Яка ж я молодчина!
Насправді Миша набрала горішків набагато більше, ніж їй могло знадобитися. Це була дуже запаслива Миша. Вона ледве-ледве зачинила двері комори. Двері жалібно заскрипіли і все намагалися відчинитися. Тоді Миша підперла їх табуреткою.
Якось до неї в гості забіг Бурундук. Він приніс до столу мішечок смачних добірних пшеничних зерняток. Миша пригостила Бурундука чаєм, а про горішки — ні слова.
— А чи немає в тебе до чаю маленького ароматного горішка? — з надією запитав Бурундук.
— Ні, що ти, — поспішно вигукнула Миша. — Якби були, то хіба я не пригостила б тебе?
Раптом двері комори зрадницьки заскрипіли, відсунули табуретку, і всі горіхи посипалися просто на кухню, де Бурундук з Мишею пили чай.
— Ну, судячи з усього, ти б мене не пригостила, — посміхнувся Бурундук.
Миші стало соромно, а Бурундук образився і пішов додому.
«Чому я не пригостила його? — мучилася Миша. — Сором же який! А втім, чому я маю віддавати Бурундуку мої запаси на зиму? Нехай робить свої! Бач, який образливий!»
