Насінинка
На городі виріс соняшник. Він витягнувся догори і якось вранці розкрив свої жовті, як сонце, пелюстки. Сонечко милувалося ним із небес і гладило теплими руками-променями.
В самісінькій серединці квітки, під золотистими шапочками, дозрівало насіннячко. Спочатку насінинки були крихітні й непомітні. Потім вони виросли, почорніли і скинули шапочки. Це означало, що скоро настане їхня пора виходити на самостійний шлях. Насінинки шепотілися про те, ким би хотіла бути кожна з них.
— Я хочу бути знатною дамою! — сказала одна насінинка. — І носити великий яскравий капелюх, як у мухомора!
— Я хочу стати звичайним соняшником і виростити багато дітей! — сказала друга насінина.
— Я хочу нагодувати всіх голодних птахів, — сказала третя насінина. — Адже взимку вони без їжі замерзнуть.
Решта насінин закивали. А одна маленька насінинка ще не придумала, ким вона хоче стати і що робити.
Ось уже й осінь настала. Голівка соняшника опустилася під вагою дозрілого насіння. Жовті пелюстки облетіли. Птахи стали навідуватись і клювати насіння.
