Не плач, а дій!
Якось їжачок Швидконосик вирішив взяти участь у конкурсі, який відбувався у дитячому садку. Він розклав перед собою здобуті на прогулянці скарби –– гілочки, жолуді, листя, кору дерев і навіть засохлі квіточки. Де він їх тільки знайшов –– ніхто не знає! Зате Швидконосик знав, для чого йому потрібні всі ці багатства.
Коли їжачок взявся майструвати виріб, то зрозумів, що це ду-у-уже складно. В умілих руках вихователя природні матеріали легко перетворювалися на чудернацькі фігури, а в нього самого не виходило навіть скріпити гілочки та жолуді між собою.
–– Ну що таке! Чому нічого не виходить! –– сердився Швидконосик.
Зробивши ще кілька спроб і зрозумівши, що гарного виробу йому не бачити, їжачок голосно заплакав. Так голосно, що розбудив мудру галку.
–– І що ж ти плачеш, миле дитя? –– поцікавилася галочка.
–– У мене не виходить виріб у садочок! –– продовжував схлипувати їжачок.
–– Розумію, тобі прикро, що саморобка не вийшла. Але скажи, тобі стало легше від того, що ти зараз плачеш?
–– Трохи, –– схлипуючи, відповів Швидконосик.
–– А саморобка сама собою змайструвалася, поки ти плакав?
–– Ні, –– заспокоївшись, відповів їжачок.
