Нехочуха
Жила собі на світі маленька дівчинка, яка любила часто повторювати «не хочу». Хто б і що не пропонував їй, на все отримував одну відповідь –– «не хочу». Тому дівчинку так і прозвали –– Нехочуха.
Якось Нехочуха пішла в дитячий садок. Але й там їй усе було не так і не так.
–– Поїж, будь ласка, –– вмовляла вихователька маленьку дівчинку.
–– Не хочу, –– примхливо відповідала Нехочуха і залишалася голодною.
–– Зараз ми підемо гуляти, –– говорила вихователька. –– Збирайся скоріше на вулицю.
–– Не хочу, –– повторювала дівчинка.
Коли всі пішли гуляти, то Нехочуха залишилася в групі з нянею. Занудьгувала дівчинка і стала з вікна спостерігати, як граються інші діти.
Раптом до Нехочухи заговорив хтось.
–– Привіт! Чому ти сумуєш?
–– Бо мені нудно, –– відповіла дівчинка і побачила біля себе дерев'яну конячку, яка з нею говорила.
–– Але ж ти сама не захотіла йти гуляти, –– заперечила їй конячка.
–– Так... але що мені тепер робити? –– сумно відповіла Нехочуха.
–– Подивися, як їм весело. А знаєш, чому?
–– Чому?
–– Бо вони не стали казати виховательці "не хочу", коли вона їм запропонувала одягатися на вулицю, –– відповіла конячка.
