Незвичайні квіти

Гарненький райдужний метелик і не менш гарна райдужна пташка колібрі сиділи з різних боків однієї квітки й пили нектар. І коли їхні хоботок і клювик зіткнулися, метелик з пташкою здивовано скрикнули й відлетіли одне від одного.

— Ти хто? — запитав метелик.

— Я найменша у світі пташка. Мене звуть колібрі і я п’ю нектар із квітів.

— Точнісінько як я! — зрадів метелик. — Тільки я ніколи ще не бачив таких маленьких птахів. Зазвичай птахи великі й хочуть мене з’їсти.

— Ні, я їм тільки солодкий сік рослин, — заспокоїла метелика колібрі. — Будьмо краще друзями.

Так вони й подружилися, перелітаючи з квітки на квітку.

Аж раптом із моря налетів вітер, підхопив їх, закружляв, заплутав і жбурнув на узлісся.

Отямилися друзі від огидного запаху, який просто накрив їх зусібіч.

— Фе, що це? — запитав метелик, затискаючи носа.

— Це наша улюблена квіточка! — задзижчали навколо мухи. — Правда ж, вона прекрасна?

Колібрі й метелик вилетіли з квітки, всередині якої опинилися, і взялися її розглядати.

Квітка й справді була гарна, схожа на зірку. Може, на морську зірку, а може, на справжню, небесну. Вона мала п’ять червоних смугастих пелюсток і зелені стовпчики стебел. Тільки що ближче до неї наближаєшся, то противнішим стає запах: наче щось зіпсувалось і смердить. І мух навколо квітки кружляло стільки, що від них було аж чорно.

— Фі, — сказав метелик.

— Нічого ви не розумієте! — хором заперечили мухи. — Це найчудовіша квітка на світі.

— Квітка-зірка! Я згадала, — сказала колібрі. — Коли вона цвіте, то видає дуже неприємний запах. Нам він неприємний, а мух приваблює. Мухи запилюють її, щоб з’явилося насіння.

Метелик здивувався такому дивному вибору, проте змовчав, бо ж у кожного свій смак, тому всі ми такі різні.

— Полетіли звідси! — попрохав метелик, а то я вже не можу терпіти цього смороду!

Колібрі погодилась, і друзі полетіли вглиб лісу.

Метелик раптом помітив серед листя бузкові глечики дивовижної краси й кинувся до них. Колібрі в цей час роззиралася довкола, тому трохи відстала.

Глечики виявилися величезними: більшими за самого метелика. Метелик зазирнув усередину. Ой, який чудовий аромат і стільки солодкого соку!

— Лети мерщій сюди! — покликав він подружку й сів на край глечика, намагаючись дотягнутися хоботком до нектару.

Колібрі озирнулася на метелика й закричала з переляку:

— Ти куди?! Стій, а раптом там небезпечно!

Але метелик уже заліз всередину квітки й пив чудовий нектар. Він чув колібрі, але не розумів, що небезпечного може бути в такому прегарному місці. Птахів немає, тихо, спокійно, смачно.

Вусатий синій жук, що сидів на гілці неподалік, сказав:

— Вилазь швидше звідти! Це хижа квітка, яка їсть комашок, жуків і навіть маленьких жаб і пташок!

— Що-о-о?! — метелик з несподіванки скотився в самісіньку серединку квітки й потрапив у липку рідину.

Звісно, він одразу спробував виборсатися, але дарма. Його лапки загрузли в дивному тягучому нектарі. Метелик бився щосили, але нектар, як болото, затягував його все глибше.

Колібрі пробувала допомогти, метелик навіть вчепився хоботком за її дзьобик. Але сил у крихітної пташки не вистачало.

— Гаразд, — почулся згори, — витягну. Тільки більше не попадайся!

Вусатий синій жук зістрибнув на край глечика й простягнув метелику свій вусик.

Метелик вчепився за нього передніми лапками, а жук уперся в край глечика і з зусиллям витягнув метелика.

Поки метелик приходив до тями й обсихав, жук мовив напутнє слово:

— Ця квітка, схожа на глечик, називається непентес. Заманює і ловить усе, що ворушиться і поміщається в неї. Якщо попадешся — біда! Та ти вже й сам бачив.

Метелик і колібрі подякували рятівнику. Вони отримали гарний урок: виявляється, не в усі красиві квіти можна пхати свої хоботки та дзьобики.

Після недовгого перепочинку друзі полетіли далі роздивлятися ліс.

— Поглянь-но, — вигукнула колібрі й трохи розсунула дзьобиком листя.

Метелик насилу розрізнив на зеленому тлі гігантське гроно зеленувато-блакитного кольору. На ньому, красувалася добряча сотня квітів, які були схожі на метеликів, що склали крильця.

— Дуже гарний колір! — зрадів метелик. Він так пасує до мого вбрання!

Метелик зробив собі чарівний капелюшок із квітки й почав стрибати й гойдатися на стеблі.

Друзі так веселилися, що не помітили, як підкрався вечір.

— Заночуймо тут! — запропонувала колібрі, якій не хотілося відлітати від квітки далеко в темряву.

Вона вчепилася за стебло й повисла головою донизу. Метелик дуже здивувався: хіба так можна спати? Але колібрі саме так і сплять — головою донизу. Метелик же влаштувався зручніше, склавши свої крильця, як роблять усі пристойні метелики.

Коли сонце сіло, квітка, на якій влаштувалися метелик і колібрі, почала сяяти зеленуватим кольором.

— А це вже що таке? — обурився метелик — Що за світломузика?

До речі, його капелюшок світився теж.

— А це ласощі для нічних тварин! — пролунав писклявий голос звідкись згори. Ця квітка світиться, щоб її розгледіли в темряві…

Метелик підвів голову й побачив над собою страшну, вухату, величезну в порівнянні з ним, істоту, яка ще й висіла догори дриґом, як колібрі.

Він мало не зомлів від страху.

— Не бійся! — миролюбно проговорила істота й вищирилася. — Ми їмо комах, але тебе не зачепимо.

Тут затріпотіли крила, і таких істот на квітку налетіло безліч. Метелик смикнув колібрі за дзьобик, й обоє нажахано помчали в темряву.

— Хто це? — запитав метелик, коли друзі відлетіли якнайдалі від чудовиськ.

— Кажани, — відповіла колібрі. — Взагалі-то вони не злі, але краще триматися осторонь.

Метелик згадав, що в нього на голові залишився сяючий капелюшок. Спершу він хотів його скинути, але потім вирішив, що їм із колібрі потрібен ліхтар. Тож метелик летів попереду і освітлював шлях.

Нарешті наші мандрівники вибралися з лісу на узбережжя, віддихалися і влаштувалися на нічліг у знайомих мирних квітах.

Метелик поставив біля себе свій капелюшок-ліхтар і подумав, що світ сповнений несподіванок, тож треба бути уважнішим. Хоча скільки цікавинок навколо! І скільки пригод попереду! Вік спокійно заснув.

І снилися метелику квіти, які він сьогодні бачив: квітка-зірка, дуже гарна, попри те, що пахне зіпсованим продуктом і приваблює мух; квітка-глечик — хижа рослина, що харчується комахами, жуками, метеликами і навіть пташками; квітка-бірюзове гроно, що світиться в темряві й приваблює нічних тварин.

Відкрийте всі таємниці нашого чарівного лісу!

Бібліотека авторських "Живих казок" чекає на вас!
Сотні корисних історій для розваг і розвитку дітей.
Перегляньте наші казкові ТАРИФИ — вони вас приємно здивують.
Подаруйте дітям радість, задоволення і користь!