Нічна чарівниця

–– Мамо, який вигляд має Казка? –– одного разу запитав Дмитрик перед сном, коли мама сиділа на його ліжку з великою барвистою книжкою в руках. Мама задумливо знизала плечима, а потім відповіла: –– По-різному. –– Як людина, у якої завжди одне й те саме обличчя, чи як хамелеон, який змінює колір? –– випитував Дмитрик. –– Синку, навіть не знаю, –– забарилася мама, гортаючи книжку. –– Казка буває різною, тому, напевно, у неї немає одного обличчя. –– А чому вона любить приходити вночі? –– Напевно тому, що вдень я на роботі, і в мене немає часу читати її тобі. –– Хвилиночку! –– раптом почули Дмитрик й мама чийсь обурений голос і здивовано переглянулися. –– Ось тут я вже не можу мовчки спостерігати, коли ви перевертаєте догори дриґом факти мого життя. Зі сторінок відкритої книги до них вискочила Казка. Вона була схожа на маленьку зірочку.