Новорічне яблуко
Якось напередодні Нового року маленький їжачок із трьома яблучками на спинці біг на свято і дорогою одне з них упустив у сніг. Звичайно ж, їжачок цього не помітив і продовжив свій шлях, ніби нічого не сталось. А яблучко, що впало, глибоко-глибоко занурилося в замет і почало замерзати...
Яблучку було дуже холодно і сумно, адже тепер воно залишиться без веселого новорічного свята! Від страху й образи яблучко заплакало. Це допомогло йому хоч трохи розтопити лід, який починав покривати його.
Яблучко хотіло покликати на допомогу, але від сильного холоду не могло вимовити й слова. Тож лише гірко плакало. Раптом воно почуло якийсь шум, і в його серці зародилася надія на порятунок і продовження шляху. Перше, що яблучко побачило ― вологий теплий трикутничок собачого носа.
― Хто тут? ― принюхувалось до яблучка цуценя
― Я... я, ― ледве вимовило яблучко.
Щеня бадьоро заворушило передніми лапками і швидко викопало яблуко зі снігу. Песик зрозумів, що яблучко зовсім замерзло, тому насамперед відніс його до своєї будки.
А там ліг поруч і обійняв яблучко своїми м’якими лапами. Щеня зігрівало його своїм теплом, доки воно не заговорило.
― Апчхи! Дякую тобі, ― подякувало яблуко цуценяті.
― Як ти опинилося в заметі? ― поцікавився песик.
― Ми з їжачком ішли на свято, але дорогою я злетіло з його колючок і загубилося, ― сумно відповіло яблуко. ― А яке сьогодні число?
