Перетворення гусениці
Квіточки шепотілися про щось своє. Може, про те, яке сьогодні глибоке небо, або про те, як роса виблискує на сонці, а, може, про якісь таємниці.
Раптом на них упала гусінь. Велика, зелена й товста. Звідки її принесло — незрозуміло. Високих дерев поблизу не було. Може, це птах із дзьоба впустив?
Квіточки відсахнулись одна від одної і від гусені теж.
— Ой, а що це ви такі негостинні? — обурилася гусінь, вивернувшись на траві. — Чи ви мені не раді?
Квіточки промовчали, вони не знали, як реагувати на таке нахабство.
Однак гусінь почувалася як удома і без запрошення. Вона почала жувати траву навколо квітів.
— Фе, яка нескромна! — гидливо промовила одна квіточка.
— Так! Адже ми її не запрошували! — прошепотіла інша квіточка.
— Ой, скромниці знайшлися! — розреготалася гусінь. — А ну ж бо, посуньтеся, бо й вас з’їм!
Вона безцеремонно розсунула квіткові стеблинки і поповзла між ними у своїх справах.
— Фу-фу-фу! Усе зіпсувала! — журилися квіточки. — І траву навколо нас з’їла!
Але гусениця їх не слухала. Вона наїдала собі боки, бо всяка гусінь, яка себе поважає, має чудовий апетит.
