Перетворення сніжинки

Сьогодні вранці сніг іскрився якось особливо. Павлик не міг відвести очей від цього видовища і вирішив принести частинку зимового дива мамі. Він набрав у відерце сніг і повернувся додому. –– Мамо, мамо, дивись, який він гарний! –– крикнув із порога хлопчик. –– Справді, дуже гарний, –– подивившись у відерце і посміхнувшись, відповіла мама. Павлик витягнув із відерця сніжинку. –– Матусю, мабуть, ця сніжинка найгарніша! Я хочу надовго зберегти її красу. –– Тоді поверни її назад на вулицю або хоча б поклади у відерце зі снігом, щоб вона не розтанула просто зараз, –– порадила мама і пішла на кухню готувати обід. –– Привіт! –– раптом почув хлопчик дзвінкий голосок. Сніжинка розправила свої крижані голочки й весело розсміялася. –– Чому ти такий здивований? –– поцікавилася вона. –– Я що, у якійсь казці? –– з подивом вимовив хлопчик. –– Ніколи не бачив, щоб сніжинки розмовляли... –– Так, якоюсь мірою ти маєш рацію, –– весело відповіла Сніжинка. –– Пограймося? –– Звичайно! Тільки як? –– Я буду відлітати від тебе, а ти лови! –– Ой, а може, не треба? –– злякався Павлик. –– Адже ти можеш розтанути від тепла в кімнаті. А я так не хочу тебе втрачати... –– Наздоганяй! –– крикнула йому Сніжинка і полетіла, торкаючись стелі.