Підводний світ

У глибинах синього океану розкинувся підводний світ. У ньому панують дружба, взаєморозуміння і затишок. Кожен мешканець зайнятий своєю важливою справою. Веселі краби влаштовують танці під музику хвиль, мудрі морські черепахи дають поради й розповідають цікаві історії, акули рибалять, щоб нагодувати сім’ю, а розумні дельфіни допомагають усім, хто потрапив у біду. Вони лікують поранених, супроводжують мандрівників і відкривають нові куточки підводного царства.

Морське дно вкрите різноколірними коралами, навколо яких плавають зграйки яскравих рибок. У водоростях ховаються маленькі восьминоги, а на піщаних острівках можна побачити крабів, які будують свої піщані замки. Усе підводне життя наповнене барвами й рухом, і кожен мешканець важливий у цьому дивовижному світі.

Якось маленька дельфінка Луна гралася далеко від дому. Вона вивчала морське дно, шукала перлини і досліджувала корали. Луна була допитливою і відважною, обожнювала відкривати нові місця і знаходити приховані від цікавих очей підводні печери. Якось, запливши занадто далеко, вона незчулася, як потрапила в пастку. Це була велика незвичайна сітка золотого кольору. Вона повністю охопила Луну, стискаючи і впиваючись у її шкіру. Луна не могла звільнитися, їй було боляче, тож маленька полонянка почала кликати на допомогу.

Акуленя Вихор гралося неподалік і почуло крик. Вихор був молодим і енергійним, завжди готовим прийти на допомогу. Він підплив ближче і побачив, як Луна б’ється у сітці.

— Що ти тут робиш? Як ти примудрилася потрапити в сіті?

— Я Луна, шукала тут перлини. Навіщо взагалі тут ця сітка?

— А я Вихор. Ти запливла у володіння акул. Тут полює мій тато — ватажок акул, і це його сітка. Почекай, я тебе звільню!

Вихор вчепився зубами в сітку й почав тягнути, однак йому забракло сил. Сітка була надто міцною, навіть акулячі ікла не могли її порвати.

— Що ж робити? — заплакала Луна.

— Не плач. Я покличу на допомогу тата. Він найсильніший у зграї і зможе тебе звільнити.

Вихор помчав за підмогою, а Луна залишилась у пастці, сумуючи і плачучи від страху й болю. У цей час батько Луни, ватажок дельфінів Вулкан, стурбований тривалою відсутністю дочки, вирушив на її пошуки. Незабаром він почув крик Луни про допомогу й помчав туди. Побачивши застряглу в пастці дочку, він почав смикати сітку з усієї сили, але вона не піддавалася. Луна заплакала ще дужче.

— Не плач, — сказав Вулкан. — Зараз я спробую ще.

Дельфін уперся в сітку своїм міцним носом і, зібравши всі сили, натиснув. Сітка, нарешті, піддалася і лопнула з гучним тріском. Звільнившись від пастки, Луна радісно обійняла тата.

— Навіщо ви порвали мою сітку? — раптом почули дельфіни гучний голос. Це був ватажок акул Шарк, якого Вихор привів, щоб врятувати Луну.

— Мені довелося порвати сітку, там застрягла моя дочка, — відповів Вулкан.

— Ех ти! Я б витягнув твою дочку й не порвав би сітку. А ти її зіпсував!

— Та навіщо тобі ця сітка? Хіба вона дорожча, ніж дитя дельфіна? — обурився Вулкан.

— Це особлива сітка — її зв’язав ще мій дідусь. Іншої такої немає в усьому підводному світі і вже ніколи не буде! — гнівався Шарк.

— Вибач мені, але я просто хотів звільнити свою доньку. Я ж не знав, що ця річ така важлива для тебе.

— Що мені твої вибачення? Хто поверне мені сітку? А твоя дочка могла б узагалі тут не плавати — сама винна.

Вулкан і Шарк почали сперечатися, їхні голоси ставали дедалі голоснішими, навіть океан захвилювався. На крики припливли всі дельфіни й акули, спостерігаючи за сваркою ватажків.

Вулкан, старший і мудріший, сказав:

— Я не хочу більше сваритися. Ще раз прошу вибачення, я не хотів тебе образити. Я просто полагоджу сіть, і будьмо друзями!

Однак Шарк був дуже розгніваний і засмучений. Він продовжував кричати й махати плавниками. Тоді син Вихор сказав йому:

— Тату, може, ти пробачиш дельфінові? Адже він не спеціально порвав сітку і вже попросив вибачення.

Шарк подивився на сина й замислився: «Може, і справді потрібно його пробачити? Але я так люблю свою золоту сітку — такої більше немає ніде. Ні, не варто його прощати! Що ж робити?..».