Пригоди Гвена
Стояла спека. Повітря було розжареним, тиснуло на спину й не рятувала навіть вода під ногами. Вона прогрілася, а біля берегів була, немов тепле молоко.
Коли пішов дощ, усі жителі озера й берегів зітхнули з полегшенням. А чапля почала танцювати. Розкинувши крила, вона кружляла берегом і високо здіймала ноги, наче балерина.
З очеретів за нею спостерігали кавалери. Дехто з них теж захотів танцювати, і неодмінно разом із чаплею. Вони вискочили вперед і нумо красуватися.
Чапля не очікувала такої навали залицяльників. Та й заміж вона не поспішала. Однак їхній парад їй сподобався, тож чапля почала ще дужче кружляти.
Раптом її за ногу схопило чудовисько водяне озерне — величезний, страшний, оброслий водоростями сом.
— Ходімо зі мною у моє підводне царство, — прокректав він. — Мені така танцівниця потрібна!
Кавалери розбіглися навсібіч і заховалися. Лише один застиг від жаху й не рушив із місця.
— Не хочу я на дно! — пручаючись, кричала чапля. — Я ж там задихнуся!
— Правильно, цього мені й треба, — сповістив сом. — Полежиш у мене там, відпочинеш після танців. Я люблю таке, з душком. А через кілька днів тобою пообідаю!
Чапля забилася сильніше. Нарешті її залицяльник прийшов до тями й накинувся на чудовисько. Він почав бити сома крилами, топтати і клювати, цілячись йому в око.
