Пригоди медуз
Вчителька проводила урок.
— Дивіться, діти, — мовила вона й показала на картинку. — Ось тут, на щупальцях, у нас є клітини з отрутою. Якщо повз нас пропливає здобич або ворог, що потрібно зробити?
— Привітатися й дати дорогу! — впевнено заявила медуза Ара.
— Та ні ж бо, Аро! — нетерпляче сказала вчителька. — Треба випустити отруту.
— Вона ж пекуча! — заперечила Ара. — І це боляче!
Усі інші медузенята з подивом поглянули на неї.
— Правильно! — підтвердила вчителька. — Тому ми її і використовуємо для оборони від ворогів.
— Але навіщо? — не вгамовувалася Ара. — Хіба не можна бути доброю медузою?
— Доброю і мертвою! — розсміявся її однокласник Кон. — Якщо ти не будеш убивати ворога, він тебе зжере!
— Молодець, Коне! — похвалила вчителька. — А тепер я покажу, як потрібно жалити!
Ара насупилася. Вона не хотіла бути лихою й пекучою медузою і завдавати шкоди іншим мешканцям моря. Тому вона почала малювати на піску навколо себе тепле сонечко й веселих дельфінів.
