Привід для радості

Жив собі на світі слоник Шушука, який не вмів радіти життю. Бо зосереджував свою увагу на тому, чого йому не вистачало, і це заважало йому отримувати задоволення від того, що вже мав. Якось Шушука вийшов на прогулянку і зібрав для мами букет лісових квітів. Дорогою додому він побачив іще одну прекрасну квітку, та коли потягнувся по неї, то заплутався в заростях і впав. Його смутку не було меж! Слоник у цей момент думав лише про те, яким несправедливим є цей світ, якщо не допоміг йому без пригод повернутися додому і принести мамі букетик неушкодженим. Плач Шушуки розбудив неподалік сплячу мавпочку Дзвіночок, яка отримала своє ім’я завдяки надзвичайно дзвінкому сміху. Мавпочка дружила зі слоником, тому, почувши його плач, негайно побігла на допомогу. –– Шушука, привіт! Чому ти плачеш? –– Привіт, Дзвіночку! У мене не вийшло дістати для мами найгарнішу квітку в цьому тропічному лісі, –– сумно промовив слоник. –– Але в тебе й так прекрасний букетик, –– заперечила мавпочка. –– Упевнена, твоя мама йому дуже зрадіє. –– Можливо, –– відповів слоник, трохи заспокоївшись. –– Але вона його досі не отримала, бо я впав і лежу тут. –– Зате подивися, скільки гарних метеликів літає зараз навколо тебе! –– із захопленням вигукнула мавпочка.