Пташенята
Пташенята сиділи у гнізді й поглядали вниз. Вони розминали свої крильця, як вчила мама. Скоро мама й тато проведуть для них перший урок польоту. Пташенята хвилювалися: як усе пройде, чи не підведуть вони свою сім’ю, чи впораються.
— Я першим злечу! — заявило пташеня Чубчик.
— А я злечу найкраще за всіх! — задерло дзьобик пташеня Чирик.
— А я взагалі боюся літати, — сумно сказала їхня сестричка Чина. — Можна, я взагалі не полечу?
— Ти що! — вигукнули брати. — Літати — це ж так прекрасно! Подивишся світ, адже він величезний!
— І страшний! — додала Чина.
Вона нагадала братам, як кіт нещодавно підібрався до їхнього гнізда, коли мама й тато літали добувати їжу. Кіт був здоровенний, сіро-смугастий і жахливий. Він уже простягнув лапу, щоб схопити пташенят, але не втримався і звалився вниз. Мама з татом суворо наказали дітям із гнізда не висовуватися. Але Чубчик і Чирик були невгамовні. Вони постійно прагнули бути в курсі всіх подій і так витягали шийки донизу, щоб розглянути щось новеньке, що мало не випадали із гнізда. Не раз тато й мама ловили братів в останній момент. Навчитися літати, щоб самим у всьому брати участь, було заповітною мрією пташенят.
