Пил

«Звідки береться пил?» — думало кошеня, прогулюючись по шафі. Промінь сонця з вікна саме потрапляв на шафу, і порошинки, наче в танці, кружляли на світлі. Кошеня спробувало доторкнутися до порошинок лапкою, але вони були невагомі і тільки сильніше закружляли навколо. Кошеня озирнулося і побачило, що за ним тягнуться сліди. «Може, це метелики, на кшталт молі, прилітають на шафу і струшують зайвий пилок із крилець?» — думало кошеня, залишаючи навколо себе відбитки лап. Виходило красиво. На пиловому покритті можна було навіть малювати, от тільки коли пил потрапляв до носа, то дуже там лоскотав і змушував кошеня часто чхати. А ще пил був м’який, тож кошеня вирішило на ньому полежати і вивалялося там із голови до кінчика хвоста. Коли мама-кішка покликала сина їсти й побачила це запорошене чудовисько, то спершу ледь не зомліла. А потім все-таки розгледіла в кошлатій сірій істоті свого сина. Вона схопила малого котика за загривок, винесла на подвір’я і почала відмивати. Тобто вилизувати забруднену шерсть, бо саме так коти миються — язичком.