Равлик-скороход

Пізно ввечері у своєму будиночку з листя равлик Мані сидів і сумував уголос: –– Ну ось, знову я не встиг погратися з друзями й обійти всю галявину. Але ж так хотілося послухати, як пахнуть ті блакитні квіточки, до яких я все ніяк не доберуся! Начебто весь день щось роблю, а все одно нічого не встигаю... Почув їжачок Фурчик нарікання равлика і визирнув зі своєї нірки. –– Гей, ти чого там голосиш? Зараз мені всіх мишей розлякаєш! –– суворо сказав Фурчик. –– Тобі б усе про їжу думати, –– буркнув у відповідь Мані. –– Фурчику, коли ж ти почнеш про високе мріяти? –– Знаєш, Мані, твоє високе почекає. А от якщо в мене завтра не буде їжі, я стану не просто сумним, а злим. –– Ох, –– важко зітхнув равлик. –– Тільки як мені встигнути дістатися до своєї мети –– блакитних квіточок, що ростуть на краю галявини? –– А ти спробуй швидше рухатися, –– раптом запропонував їжачок. –– Фурчику, ти смієшся? Тобі легко говорити. Швидше рухатися! А як, цікаво спитати?