Шари Землі

Піщинка-донька якось запитала в піщинки-мами:

— Мамо, а як влаштований наш великий природний будинок? Бо я знаю, що під нами живуть камені. А ще нижче? Адже в землі багато поверхів?

Мама усміхнулася:

— Гаразд, донечко, ходімо, я тобі все покажу. Поки твій братик і тато гріються на сонечку, ми з тобою проїдемося всіма поверхами Землі, і ти сама все побачиш!

Піщинка навіть у долоні заплескала. Вони з мамою покотилися в бік великого морського каменя. Під ним піщинка-малятко побачила прозору кабінку ліфта.

— Заходь всередину, — запросила мама-піщинка. — Ти сама все побачиш, а я буду тобі пояснювати незрозуміле.

Крихітка зайшла в ліфт, а мама вказала їй на світ навколо них.

— Зараз ми з тобою, донечко, перебуваємо на нашому поверсі. Це є поверх життя. Тут живуть люди, звірі, птахи, риби, комахи, дерева, трави й мікроорганізми. Це наш дім. Ти ж знаєш, біля нас бігають краби, ходять люди й літають у небі птахи, іноді ми бачимо у хвилях різних риб. Наш поверх дуже гарний і різноманітний. До речі, він тобі подобається?

— О так, — відповіла дівчинка-піщинка. — Тут багато цікавого. Але я хочу якомога швидше побачити інші поверхи.

— Гаразд, — сказала мама-піщинка, натиснула кнопку, і ліфт повільно рушив донизу.

Перед піщинкою пропливали води океанів, різноманітні за складом ґрунти й кам’янисті породи різних кольорів.

— Це все ще поверх життя, тому що навіть на глибині живуть маленькі мікроби, вони менші за нас із тобою в багато разів, тому ми не можемо їх побачити звичайним зором.

Аж ось ліфт зупинився в темному коридорі. Двері відчинилися, і піщинка побачила, що це дуже твердий поверх. Вона доторкнулася до щільної, холодної й кам’янистої стінки.

— Ми перебуваємо на кам’яному поверсі, у твердій речовині землі, — пояснила мама-піщинка. — Цей дуже твердий і щільний поверх ще називають земною корою. Кора вкриває землю товстим шаром, але подекуди цей шар буває тоншим, наприклад, в океанах. Товщина земної кори під океанами може бути всього кілька кілометрів, а це дуже мало. Проте під материками, тобто щільними земними плитами, товщина земної кори налічує десятки кілометрів! В цих місцях не живуть навіть мікроорганізми, бо сюди не проникають вода й сонячне світло. Зате тут дуже гарно, бо каміння і метали бувають дивовижних відтінків.

Маленька піщинка зіщулилася: бр-р-р, якось холодно й самотньо було на цьому поверсі земної кори. Напевно, на інших поверхах веселіше.

— Нумо подивимося, що далі! — потягнула вона маму за руку.

Мама-піщинка натиснула кнопку, ліфт зачинив дверцята і знову поїхав униз. Їхали вони довго. Піщинка із цікавістю роздивлялася величезні плити, метали та каміння. Вони були різнокольоровими і створювали дивовижні візерунки, схожі на чудернацький килим.

Аж ось знизу піщинка помітила якийсь рух, і яскраве червоне світло залило простір.

Ліфт зупинився, але дверцята не відчинилися. Навіть крізь зачинені дверцята відчувався дуже сильний жар. Оскільки кабінка була прозорою, було видно, як навколо рухається розпечений потік якоїсь речовини.

— Що це? — із жахом запитала крихітка-піщинка і сховалася за маму.

— Це теж один із поверхів Землі — її найбільша й найтовстіша оболонка. Називається вона мантія. Тут надзвичайно гаряче, плавляться метали, каміння і піщинки, звісно, теж, тож ми не виходимо з ліфта, а лише дивимося навколо. Тут рідка сфера, яка створює рухи континентів і виверження вулканів. Ти ж чула про вулкани?

Так, піщинка вже знала, що на землі є такі місця, де трапляється вихід підземних розпечених порід на поверхню.

— У цій частині Землі панують величезні температури, і краще не стояти на шляху таких розпечених потоків.

Ліфт знову повільно поплив донизу серед вируючих земних порід. Рух начебто сповільнився, але світіння стало ще яскравішим і жар ставав дедалі сильнішим.

— Це все ще мантія землі. Що ближче до ядра, то вона щільніша. Мантія дуже товста, її товщина налічує тисячі кілометрів, а це дуже-дуже багато. І ще мантія надзвичайно гаряча — тисячі градусів. Усі піщинки за такої спеки плавляться й перетворюються на рідину.

Піщинка-малятко навіть уявити собі не могла, що це за температура така. На її рідному поверсі під сонечком теж бувало спекотно, але не настільки, щоб вона могла роплавитися.

Нарешті ліфт знову зупинився. Напевно, це все ще був поверх мантії землі. Бо навколо була та ж сама помаранчева стіна.

Піщинка подивилася вниз: там виднілося щось сліпуче, схоже на сонце. Таке ж яскраве й палюче.

— Туди ми вже не поїдемо, — усміхнулася мама-піщинка. — Це — останній поверх, ядро нашої Землі. Воно дуже гаряче. Всередині тверде, а зовні рухливе.

Можна сказати, що це внутрішнє сонечко Землі, і дуже важливо, щоб воно було гарячим, тому що ядро рухає всіма природними процесами на нашій планеті.

У кожної земної клітинки є ядро, навіть у нас із тобою! — Мама погладила доньку-піщинку по голові.

Крихітка помилувалася сяючим ядром Землі й помахала йому рукою:

— Світи-світи, земне сонечко, ти нам дуже потрібне…

Мама натиснула кнопку, й ліфт почав підніматися вгору. Сяйво ядра віддалялося. Помаранчева мантія довго супроводжувала ліфт, а потім світло зникло, і ліфт продовжив підйом твердими шарами землі, де каміння зміїлося візерунками, а метали створювали різні картини.

— Мамо, а якщо там внизу величезні температури, то чому ми з тобою не розплавилися разом із нашим ліфтом? — запитала раптом малеча.

Мама обняла дочку й усміхнулася.

— А це тому, що насправді ми були в татовій лабораторії, де він вивчає земні шари й де відтворюється наша планета. Адже якби ми з тобою по-справжньому потрапили в гарячу магму, то вже не могли розмовляти, а розплавилися і перетворилися б на іншу речовину.

Маленька піщинка зраділа, що вона залишилася саме піщинкою.

— Наша планета Земля та її шари схожі на яйце, — раптом сказала мама-піщинка. — Земна кора — наче шкаралупа яйця. Начебто міцна, але насправді не така вже й товста. Мантія — це як білок яйця. Найбільший, найтовстіший і такий же в'язкий шар.

А жовток схожий на ядро Землі, невелике жовте сонечко.

— Ти ба, а й справді! — здивувалася донька-піщинка.

Щойно ліфт прибув на перший поверх усього живого, піщинка одразу ж вистрибнула з нього й гайнула на морське узбережжя.

— Тату, братику, я так за вами скучила! — закричала вона здалеку й побігла обійматися. — Що я вам зараз розповім!!! А всередині Землі теж є сонечко!!!

Крихітка перерахувала всі земні шари, де вона побувала, розповіла, що там бачила, і як їй було страшно. Братик дивився на неї, роззявивши рота від подиву.

— Ти теж там побуваєш, коли підростеш трохи! — сказав йому тато-піщинка й повів дітей укладатися спати, бо йому треба було вже йти працювати в лабораторію, вивчати земні шари, адже земне ядро й досі дуже мало вивчене.

Відкрийте всі таємниці нашого чарівного лісу!

Бібліотека авторських "Живих казок" чекає на вас!
Сотні корисних історій для розваг і розвитку дітей.
Перегляньте наші казкові ТАРИФИ — вони вас приємно здивують.
Подаруйте дітям радість, задоволення і користь!