Щаслива калюжка

Жила собі на світі маленька калюжка, яка дуже любила гратися з дітьми. І вони теж любили з нею гратися, та ось тільки їхні батьки не завжди були цьому раді. Але з однією дівчинкою калюжа любила гратися найбільше. Тому що вона приходила до неї щодня, ділилася своєю посмішкою та іграшками, розглядала в ній хмарки і сонячні блискітки. Але якось дівчинка не прийшла, а потім пройшов день, і ще один… Калюжка сумувала, дивилася на людей, що пробігали повз, не зупиняючись, і згадувала свою подружку. ― Яка брудна калюжа! ― тільки й чула калюжка від перехожих. ― Не лізь туди! ― кричала мама своєму малюкові. І тільки дівчинка бачила в ній сонечко і небо. З кожним днем калюжці ставало дедалі сумніше. Їй хотілося плакати від розпачу, але вона, на жаль, не вміла цього робити. Та якось вона знову побачила ту саму маленьку дівчинку, з якою любила гратися. ― Привіт! Чому ти до мене більше не приходиш? ― поцікавилася калюжка.