Щурик і поросятко
Жило собі в одному сільському сажику маленьке поросятко. І було воно таким самотнім, що будь-якому сусідству ріділо б. Але хазяїн, на жаль, нікого більше не підселяв. Зранку приходив, годував, наливав чистої водички і знову йшов. До вечора. І ці години в очікуванні їжі та господаря тягнулися вічно...
Якось наше поросятко прокинулось від якогось незрозумілого шурхотіння.
–– Шур-шур-шур… –– почув він.
–– Хто тут? –– запитало поросятко.
–– Це я, –– почувся писклявий голосок.
–– Хто я? –– ще більше здивувався малюк.
–– Хто-хто, щурик Кусь. Кусь мене звуть!
Коли поросятко побачило свого співрозмовника, то не злякалося, а дуже зраділо.
–– Ура, нарешті я тепер не один тут! –– вигукнув маленький герой.
–– Ти що ж, тішишся з того, що хтось ділитиме з тобою житло і їстиме з твоєї миски? –– здивувався щурик.
–– Ну й нехай! Зате тепер я не один, –– щиро відповіло поросятко.
–– Ну і ну! –– посміхнувся Кусь і тут же сховався під сіно, почувши кроки за дверима сажика.
