Сіль
— Сіль — це шматочки сонця? — запитало оленятко в мами.
— Чому ти так вирішив, синку? — здивувалася вона і навіть перестала злизувати сіль із каменя.
— Бо вона така біла, як сонячний промінь, — зробило висновок оленятко. — І трішки пекуча.
— Мені сіль більше нагадує сніг чи крижинки, — усміхнулась мама.
— А ще вона схожа на мої цятки, — сказало оленятко. Його тіло і справді було в білих цятках, ніби в грудочках солі. — А навіщо потрібна сіль?
— Сіль — це чарівний елемент Землі, — розповідала мама. — Через сіль у нас із тобою добре працюють м’язи, он які ноги сильні. І серце швидко й потужно ганяє кров, насичуючи киснем усі наші м’язи і шкіру. І роги в оленів ростуть добре, бо ми їмо сіль. Інакше були б слабенькі.
Оленятко похитало безрогою голівкою. Мама усміхнулася йому.
— Ти просто ще маленький, роги в тебе обов’язково виростуть! Такі ж величезні й гарні, як у тата-оленя.
— А звідки береться сіль? — допитувалося оленятко.
— Сіль є в землі, — сказала мама. — У підземних кам’яних коридорах є величезні соляні печери. Сіль є і в ґрунті. Наприклад, трава, яку ми їмо, теж містить трохи солі. Сіль є в морях і океанах, її можна видобувати з морської води.
