Скарби
Одна цікава Мавпочка зазирнула в глибоку нору. Мама їй багато разів казала, щоб вона цього не робила, але та не послухалася.
Раптом її хтось схопив за шию і поволік углиб нори. Мавпочка впиралася всіма чотирма руками, точніше руками й ногами, просто ноги в мавп схожі на руки. Але той, хто тягнув її, був сильнішим. Мавпочка перестала чинити опір.
— Ти хотіла вкрасти мої с-с-скарби! — прошипів над її вухом хтось сердитий.
— Та я навіть не знала, що тут є скарби! — вигукнула Мавпочка. — Я взагалі не знаю, що це таке. А що це?
— С-с-с? — здивувався голос. — Ти не знаєш, що таке скарби?
— Ні, — відповіла Мавпочка.
— Дивис-с-с-сь! — прозвучало урочисто, і в норі загорілася свічка.
Мавпочка побачила, що вона в гостях у Змії. Біля неї стояла дерев’яна скринька. На вигляд вона була важка. Напевно, там було чимало всього.
— А навіщо тобі скарби? — запитала Мавпочка
— Я охороняю їх від людей. Вони жадібні, і якщо бачать золото, їхній розум мутніє, вони починають убивати братів своїх, — відповіла Змія.
— О, — здивувалася Мавпочка.
— Так, — сказала Змія. — І взагалі, звірі теж можуть збожеволіти, якщо побачать їх.
— І я? — злякалася Мавпочка.
— І ти! — відповіла Змія.
— Але я не розумію, — сказала Мавпочка, — навіщо мені скарби?
