Сніжинки й крижинки

Небом пливла хмаринка, а в ній бешкетували прозорі крапельки. Крапельки знали, що коли-небудь вони впадуть на землю. А поки цього не трапилось, вони веселилися: набували різних форм, стрибали, перекидалися, дзвінко сміялися. — Привіт, Дзінь! — привіталася зі своєю подружкою крапелька на ім’я Лея. — Куди летимо цього разу? — Вітер нам усе розповість! — безтурботно відгукнулася Дзінь. — Гайда бавитися у фігури! Крапельки розпочали гру. Поки одна з них набувала різних форм, а інша відгадувала, що це. У хмарі тим часом чомусь ставало дедалі холодніше. Подружки Дзінь та Лея разом з інші крапельками зібралися ближче одна до одної і взялися за руки. У якийсь момент крапелька Лея відчула, що долоньки її подруг розгорнулися, а її власні раптом стали білими, твердими й перетворилися на прегарні промінчики. Крапелька оглянула себе. Вона вся була біла, холодна, тверда й візерунково-промениста. І її подруги — теж. Кожна з них була неповторна, у кожної був свій візерунок. Поки наша крапелька роздивлялася нові вбрання подруг, вітер протрубив: — Тепер ви всі — сніжинки — маленькі крижані кришталики! На землі настала зима, час снігу!