Тінь
Коли в будинку замість лампочки горіла свічка, Вілма побачила на стіні чудовисько з пазуристими лапами й голками на спині. Воно спостерігало за Вілмою і, здавалося, готове було накинутися на дівчинку.
— Тату, що це? — запитала Вілма, показуючи на стіну.
— Це тінь, донечко! — всміхнувся тато. — Тінь від моєї голови.
Тато ворухнув головою, і Вілма зрозуміла, що на стіні ніяке не чудовисько. Скуйовджене татове волосся було трошки схоже на голки та кігті. Вілма заспокоїлася і продовжувала спостерігати за тінню. А що як вона перетвориться ще на щось?
— Дивись! — сказав тато. — Із тінню можна гратися.
Він почав робити з пальців різні фігурки, і на стіні застрибали зайчики, полетіли птахи, загавкали собаки й занявкали котики. Ось пропливла велика риба. Ось пробіг тигр… Тато розповідав доньці різні історії про звірів.
А потім вона сама робила фігурки з пальців і бавилася разом із татом, аж поки не настав час вечеряти й лягати спати.
Світло в будинку так і не з’явилося, напевно, ще не закінчилися ремонтні роботи. Зате у віконце світив величезний жовтий місяць.
