Веселка

Тисячі маленьких краплинок веселилися, кружляли й падали на землю: йшов дощ.

Рослини раділи, тягнулися листочками до живильних краплинок, вмивалися і росли під дощем.

Раптом серед хмар спалахнув сонячний промінь, потім ще один і ще.

Крапельки заблищали, і небо оперезала веселка. Величезна, від одного кінця землі до іншого.

— Мамо, що це? — запитав крихітний грибочок. Він ще ніколи не бачив веселки.

— Це веселка, синку, — відповіла мама грибочка, яка росла поруч.

— А звідки вона береться на небі? — не вгавав грибок.

— Це сонечко й дощик роблять веселку, — пояснювала мама. — Сонячні промінчики, потрапляючи на крапельки, починають розпадатися на різні кольори. Потім усі разом утворюють веселку. Які кольори ти в ній бачиш?

Грибочок придивився і відповів, повільно називаючи кольори:

— Червоний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій і фіолетовий.

— Правильно, синку, — похвалила мама. — У веселці сім кольорів. Ти дуже уважний.

Промінчик сонечка — це чисте біле світло, і воно може розпадатися на сім прегарних кольорів, які ти назвав.

Грибочок почав уявляти, як сонячні промінчики заходять у гості до крапельок і там із ними відбувається чарівне перетворення.

— Мамо, а по веселці можна пройтися? — запитав грибочок. Веселка нагадувала йому міст через річку, тільки дуже незвичайний.

— Ми з тобою точно пройтися нею не можемо, адже гриби ростуть у землі й нікуди не ходять, — усміхнулася мама-гриб. — І взагалі, я не бачила, щоб хтось ходив по веселці. Адже веселка висить у повітрі. Це промінчики, що проходять через крапельки. Птах може пролетіти крізь веселку й навіть не помітити цього.

Грибок звернув увагу, що веселка одним кінцем сягає лісу, а іншим — поля.

— Мамо, а де починається веселка? — запитав синочок-грибочок. — У тому лісі? А закінчується в полі? А можна потрапити на початок веселки? Там, мабуть, дуже яскраво!

Мама погладила сина по голівці-капелюшку й усміхнулася:

— Синку, веселка — це взагалі коло, а не дуга. Просто нам це коло звідсіля не видно. Ми ж із тобою такі маленькі, що іноді й сонечка не бачимо через високу траву. А щоб побачити ціле коло веселки, треба так вирости, щоб бути вищими за всі дерева в лісі. Або стати птахом. Я гадаю, що птахи, якраз, бачать усе веселкове коло, на відміну від нас із тобою.

— Мамо, а коли ми станемо птахами? — нетерпляче запитав грибок і потягнувся в небо.

Мама засміялася.

— Не знаю, синку. Як на мене, грибами бути теж дуже добре. Ми дружимо з деревами й допомагаємо їм рости. Ми пов’язані з усім нашим прекрасним світом, де у всіх і всього є своє призначення.

— І у веселки? — одразу відреагував крихітка-гриб. — Яке призначення у веселки?

— Ось ти й поміркуй, яке призначення у веселки! — відповіла мама, лагідно дивлячись на сина. — І не забудь розповісти, до чого додумався, бо мені теж цікаво.

Грибок почав ретельно розглядати веселку й уявляти собі, яке величезне коло вона насправді утворює, і що воно, мабуть, оточує всю Землю.

Але він ніяк не міг придумати, навіщо це коло потрібне Землі. Якщо ним не можна пройтися, не можна помацати, з’їсти теж не можна… Загалом нічого придумати грибок так і не зміг.

Зате він побачив, що веселка почала потроху танути. Спочатку по краях, а потім і посередині.

— Мамо! — закричав грибок. — Веселка зникає! Що ж робити? Як її залишити на місці? Чому вона пропадає?

Грибочок думав, що веселка тепер залишиться на небі назавжди, і не на жарт розхвилювався.

— Не хвилюйся, синку, — заспокоювала мама-гриб. — Адже я тобі казала, що веселка — це явище, коли сонечко зустрічається із крапельками дощу в повітрі. Ти ж бачиш, що хмаринки йдуть, отже крапельки зникають, тому веселка теж зникне. Але вона повернеться наступного разу, коли знову зустрінуться дощик і сонце.

Маленький грибок із жалем дивився на веселку, що зникала. Вона ж була такою гарною, що хотілося щодня милуватися нею.

— Мамо, я, здається, зрозумів, навіщо над Землею з’являється веселка, — сказав грибок.

Мама уважно подивилася на сина, заздалегідь усміхаючись.

— Веселка потрібна… — грибок теж усміхнувся, — для краси! Правда, мамо?

— Я теж так думаю, — сказала мама й обійняла свого маленького сина. — Зростай, мій синку, набирайся сил і мудрості. Може, нова веселка повідає тобі ще щось дуже цікаве.

Грибок почав рости й уявляти собі, що він виріс величезним, аж до самісінького неба, а його капелюшок загубився в хмарах.

І він, вже велетенський гриб, обіймає прекрасне веселкове коло, а потім одягає його собі на капелюшок.

І тепер він — справжнісінький райдужний гриб. Ну хіба ж не краса!

Відкрийте всі таємниці нашого чарівного лісу!

Бібліотека авторських "Живих казок" чекає на вас!
Сотні корисних історій для розваг і розвитку дітей.
Перегляньте наші казкові ТАРИФИ — вони вас приємно здивують.
Подаруйте дітям радість, задоволення і користь!