Весно, приходь!

Сьогодні качечка Манюня прокинулася раніше, ніж зазвичай ― її розбудив надзвичайно яскравий сонячний промінь. ― Невже весна йде? ― позіхаючи, вимовила качечка, озирнулася навкруги й усміхнулася світу. ― Схоже, що так. Давно сонечко так яскраво не світило. Відтоді, як зима настала... Манюні раптом так захотілося швидше зустріти весну, що вона вирішила звільнити свою водойму від шматочків льоду, який іще там залишився. ― Ось зараз приберу всю кригу і весна зрозуміє, що пора приходити, ― говорила собі качечка. ― Ставок мій швидше прогріється і буде краще всім. Весно, приходь швидше! З цими словами Манюня плавала і прибирала дзьобиком крижані крихти. Коли весь лід опинився на березі, то під променями сонечка швидко розтанув і всотався у землю. А земля, що прокинулася після зими, як відчула вологу, то й дала життя молодій травичці. Побачила качечка, що зелень навколо водойми почала проростати, а водичка в ставку стала теплішою. Зрозуміла тоді Манюня, що її старання не були даремні, і дуже цьому зраділа. ― Недарма старалася, весну приваблювала! ― хвалила себе качечка і бавилася на плесі. А весна тим часом наближалася, ставало все тепліше...