Відерце і лопатка

Стояло собі біля великої пісочниці самотнє зелене відерце, воно й саме не пам’ятало, як там опинилося і коли. Час ішов, а відерце сумувало, бо ніхто про нього не згадував і з ним не грався. ― Ну і яка від мене користь? Ніхто в мене нічого не насипає, стою тут без діла і нікому не потрібне, ― тихо говорило відерце саме з собою. Але якось сталося диво! До пісочниці прийшов маленький хлопчик з такою ж зеленою лопаткою, як відерце. Він дуже здивувався, побачивши відерце, і так воно йому сподобалось, що він аж в долоні заплескав. ― Мамо, мамо, дивись, яке чудове відерце! Тепер я буду гратися з ним. Малюк схопив нову іграшку і примостився у пісочниці. Зручною лопаткою насипав у відерце пісочок, висипав, робив гірку і знову насипав. Потім робив із піску пасочки і радісно примовляв: ― Як добре, що в мене тепер є це відерце!