Вірні подруги

Жили собі двоє бджілок. У вулику, звісно, бджіл було набагато більше, ніж дві, однак ці — Белла і Вейга, були подругами й завжди літали збирати мед і солодкий пилок разом. І ліжечка їхні в будиночку-вулику стояли поряд.

Якось наші бджілки полетіли дуже далеко. За пошуками меду та розмовами вони й не помітили, як подолали багато кілометрів. Тільки коли від втоми у подружок заболіли крила й обидві без сил впали на квітку соняшника, вони зрозуміли, що це межа.

Бджілки трохи відпочили у квітці, а потім почали чистити крила і приводити себе до ладу.

Раптом повіяло прохолодою. Комашки поглянули на небо. Насувалася буря. Темні хмари йшли суцільною стіною, виблискували громовиці. І вітер подув такий сильний, що подруги вхопилися за пелюстки соняшника, щоб їх не віднесло.

— Гей, ви, — крикнула їм оса, яка пролітала повз. — Летімо до мене. Перечекаємо бурю.

Белла і Вейга подивилися одна на одну, кивнули, взялися за лапки й полетіли слідом за осою.

Вона привела їх до якогось маленького паперового гніздечка.

— Це твій дім? — здивувалася бджілка Белла.

— Менший, звісно, ніж ваш вулик, — посміхнулася оса. — Але ми помістимося і перечекаємо негоду. Залазьте, соком напою.

Бджілки залетіли в паперовий будиночок. Він і справді був крихітний — тільки одна кімнатка й кухня. Їм було тісно, хоча тепло й світло. І виття вітру сюди не проникало. Бджілки сіли за столик, а оса витягла чашечки у вигляді квітів конвалії і налила в них виноградного соку.

Подруги пили сік і хвалили господиню.

— У тебе така тонка талія! — захопилася бджола Вейга. — Як тобі це вдається?

— Я мало їм! — гордо відповіла оса.

Насправді ж їла вона дуже багато й жадібно. Просто талію затягувала тонким міцним пояском.

— Мені потрібно кожній із вас відкрити секрет, — промовила оса, коли всі допили сік.

І вона прошепотіла подругам по черзі щось на вухо.

Бджоли зазирнули у свої кошики для меду і виявили пропажу.

Белла з обуренням подивилася на Вейгу, а Вейга гнівно зиркнула на Беллу.

— Навіщо ти з’їла мій мед? — закричала Белла. — Хіба ми не подруги?

— Це ти мій мед з’їла! — обурилася Вейга й показала порожній кошик.

— Дівчатка, не сваріться, — удавано примирливо проворкувала оса. — Тут меду багато, назбираєте собі після бурі.

— Ні, я з нею не полечу! — тупнула лапкою Белла.

— І я з нею не полечу! — кинула кошик на підлогу Вейга.

— Відпочиньмо, — єлейним голоском умовляла оса. — Белла нехай залишається в кухні, а ти, Вейго, йди в кімнату. Там диван є.

— Ні, я хочу в кімнату! — закричала Белла. — Нехай вона в кухні сидить!

— Чому це? — насупилася Вейга.

Оса тим часом радісно потирала лапки.

Кожній із бджіл вона пообіцяла щось чарівне, якщо вони погодяться зробити, як господиня просить. Бджоли неохоче погодились і розійшлися по різних кімнатах.

Надворі лив дощ, вітер крутив деревам волосся і завивав його у чудернацькі зачіски.

Оса приходила перевіряти, чи зручно її гостям, носила їм пледи й подушки. Бджоли сердилися одна на одну і вирішили взагалі не спілкуватися. Підступній осі тільки того й треба було. Вона зовсім не збиралася ні з ким товаришувати, а хотіла дізнатися, де розташований вулик, і разом із бандою інших ос розорити його.

Оса потихеньку підкрадалася то до однієї бджоли, то до іншої, і розпитувала про вулик. Але Белла так закрутилася, що навіть якби й хотіла розповісти, де її дім, не змогла б, бо вона цього просто не пам’ятала. А от Вейга ніколи не втрачала орієнтирів. Вона точно знала, де вулик.

Тож коли оса, начебто бажаючи провести подруг до їхньої хатки, почала обережно запитувати, де вони живуть, Вейга насторожилися.

— Белла мені вже все розповіла, — м’яко вела оса. — Але ж ти знаєш, я тобі більше довіряю, ти така розумна! Будемо літати одна до одної на чашечку чаю… Будемо найкращими подругами…

Вейзі сподобалися улесливі слова оси. Адже вона, Вейга, і справді розумна, не те, що деякі. Але раптом Белла нічого не говорила осі? У що вірити і як бути?

Зберігати вірність старій подрузі Беллі і своєму вулику попри те, що Белла вже могла розпатякати інформацію? Чи довіритися новій подрузі осі, гостинній господині, і розповісти, де вулик? Бо ж оса — їхня нова подруга, вона зможе прилітати в гості.